Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

Лео.
Я терпіти не міг шум і хаос. А зараз вони поглинули кожен куточок цього котеджу. Арі та Евелін, об’єднавшись, вирішили перетворити наш дім на різдвяну ярмарку Санта-Клауса. Блискітки, гірлянди, штучний сніг — усе це було скрізь, навіть на моїх улюблених книгах. Але що я міг сказати? Вона виглядала занадто щасливою, щоб я ризикнув хоч на мить зіпсувати її настрій.

Я стояв у кутку, злегка притулившись до дверної рами, коли вона підійшла до мене. Її обличчя було освітлене теплим світлом новорічних гірлянд, а в очах світилась безтурботність і радість.

— Ти не одягнув свій светр, — вона обійняла мене, піднявши голову, щоб зустріти мій погляд.

Светр. Звісно, цей клятий новорічний светр. На ньому був величезний олень із червоним носом і світлодіодами, які блимали, як на автосигналізації. Не знаю, який псих вирішив створити це "шедевральне" жахіття, але одне я знав точно: я цього на себе не натягну.

— Мила, не мій розмір, — спокійно відповів я, сподіваючись, що це переконливо прозвучить.

— Лео… він оверсайз! — її брови злегка піднялися, а тон голосу став грайливим, але водночас загрозливим.

— Янголе, трохи не мій стиль, не ображайся, — я нахилився, залишаючи легкий поцілунок на її губах, сподіваючись, що це трохи пом'якшить ситуацію.

Вона відсторонилась, зітхнула, і, схрестивши руки на грудях, примружено подивилася на мене.

— Немає светра — не буде поцілунків!

Я здивовано підняв брови. Її погляд був рішучим, але водночас у куточках губ уже почала грати ледь помітна усмішка.

— Ти серйозно? — я схилив голову набік, уважно вивчаючи її обличчя.

— Абсолютно, — відповіла вона, стискаючи губи, щоб не розсміятися.

— Добре, значить, залишуся без поцілунків, — я знизав плечима, тримаючи серйозний вираз обличчя, але всередині мене розважала ця її маленька гра.

Арі невдоволено хмикнула й демонстративно відвернулася, але я помітив, як куточки її губ мимоволі сіпнулися.

— І взагалі, — я нахилився до неї й шепнув на вухо, — мені більше подобаються поцілунки без светра.

Вона повернулась до мене, намагаючись зберегти суворий вираз, але її щоки вже палали рум’янцем.

— Лео!

— Що? — я невинно усміхнувся.

— Ти — неможливий! 

Я зробив крок вперед і, поки вона ще щось бурмотіла собі під ніс, обійняв її зі спини, притискаючи до себе.

— Твій… — прошепотів я їй на вухо, відчуваючи, як Арі завмерла на мить.

— Це не допоможе, — відповіла вона, намагаючись тримати суворий тон, хоча я чув, як її голос трохи затремтів.

— Не допоможе? — я нахилився ближче, залишаючи легкий поцілунок на її шиї.

— Лео, — Арі спробувала вирватись, але замість цього лише ще більше пригорнулась до мене.

— Що, Янголе? — я поклав руку їй на живіт, злегка погладжуючи. Її тіло напружилось, Арі завмерла лише на мить, а потім швидко повернулась до мене. Її губи торкнулись моєї щоки легким, майже невловимим поцілунком, перш ніж вона відступила.

— Я маю допомогти дівчатам на кухні, — сказала вона трохи поспіхом і швидко рушила до дверей.

Я залишився стояти на місці, дивлячись їй услід. Схоже, хтось досі соромиться поцілунків на людях.

Аріель.
О, Боже, в якийсь момент мені здалося, що Лео все зрозумів. Його дотик до мого живота, його погляд — це змусило мене на мить застигнути. Чому я так злякалася? Він нічого не знає... поки що. Але слова мами про документи досі вирували у моїй голові, створюючи ще більше плутанини.

Я б не відкрила той сейф, навіть якби захотіла. Я навіть не знала пароль. Та й хто б я була після цього? Порушити його довіру? Лео завжди був поряд, завжди підтримував мене... Але й ігнорувати все це я не могла.

Єдине, що мене рятувало, це підготовка до Нового року. Разом із Евелін ми вже встигли прикрасити майже весь будинок, коли до нас приєдналася Сієна. Вона була дуже привітною, але я досі не розуміла, хто вона для Макса. Якщо він запросив її на Новий рік, то, можливо, все серйозно?

— Добре, що їжею займається доставка. Хто взагалі вирішив, що жінки мають готувати? — пробурмотіла Евелін, порушивши тишу, що панувала в кімнаті. Її тон був настільки серйозним, що це змусило мене розсміятися.

— Не знаю, але якби Макс готував, ми б точно залишилися голодними, — додала Сієна, хитаючи головою з усмішкою.

— Лео готує дуже смачно, — вставила я, не приховуючи гордості. Це була цілковита правда — його страви завжди вражали.

— Як і Ашер, — підхопила Евелін, витираючи руки об рушник. — Хоча, чесно кажучи, я була впевнена, що він і омлет не зможе нормально приготувати.

— Що ви будете їм дарувати? — Сієна підперла підборіддя рукою. — Обрати подарунок для Макса було надто складно...

— Розумію, я придбала Лео годинник, але це явний промах, - я склала руки на колінах, трохи опустивши голову. У мене не було ні часу, ні коштів, щоб придбати щось значуще. Від цього стало трохи соромно..

— Ей, не думай про це. Лео занадто обожнює тебе, — вона заглянула мені в очі, підкреслюючи кожне слово. — Думаю, йому все одно, буде подарунок чи ні.

— Іноді важливо не те, що ти даєш, а те, як ти це робиш, — підсумувала Сієна.

Залишались лічені хвилини до бою курантів. Час промайнув настільки швидко та весело, що я навіть не помітила. Макс, як завжди, сипав жартами, і я сміялася так щиро, що аж щоки трохи заніміли. Лео, який весь вечір тримався поруч, тихо засміявся, а потім поклав руку на мою талію, нахиляючись до вуха.

— Мила, ти спокушаєш мене більше ніколи не запрошувати цього клоуна до нас, — промовив він таким тоном, що я ледве стримала сміх.

— Лео, припини, він же твій друг, — шепнула я, обертаючись до нього з усмішкою.

— Мені з головою вистачить і Ашера.

Я тільки закотила очі, але внутрішньо посміхнулась. Лео завжди вмів додати трохи ревнощів навіть у такі прості моменти.

— Час загадувати бажання! Напишіть на листочок, підпаліть і випийте! — голосно промовила Евелін, привертаючи до себе всю увагу.