Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

Зі стелі спускалися паперові ліхтарики, розписані ієрогліфами й зображеннями міфічних істот. Їхнє м'яке, розсіяне світло відкидало на стіни чудернацькі тіні, що танцювали в такт тихим звукам мантр, які лунали із сусідньої кімнати.

Атмосфера спокою й умиротворення огортала Ганну, пестячи слух і заспокоюючи душу. Аромат пахощів, тонкий і ледь чутний, витав у повітрі, створюючи відчуття містики й таємничості.

- Ласкаво просимо до моєї оселя, - прошепотіла господиня будинку, її голос був тихим і мелодійним, немов дзюрчання гірського потоку. - У мій храм.

Ганна мимоволі відповіла їй усмішкою. Вона ніколи не бувала у справжньому буддійському храмі, але атмосфера цього місця відразу ж зачарувала її.

- Я думала, що тебе більше цікавить індуїзм, - зауважила Ганна з цікавістю.

- Я вірю у все, що здатне врятувати мою душу від руйнування, - прошепотіла господиня будинку, заглянувши Ані в очі. - Страшне горе вирвало в мене з рук сенс життя. Часом мене долають напади люті, нестерпна скорбота і безвихідний відчай. Іноді я буквально випадаю з реального світу, занурюючись у безодню розпачу. Саме духовні практики допомагають мені заповнити цю порожнечу, що розриває на частини мою душу.

- Буддизм не вчить сліпої віри, - продовжила вона, зробивши паузу, щоб Ганна могла проникнутися її словами. - Він закликає нас до самопізнання і самовдосконалення, допомагаючи знайти внутрішній спокій і гармонію. Це шлях, що дає змогу подолати будь-які випробування, якими б вони не були.

Вона зробила паузу.

- Чи хочеш чогось випити? - запитала Іра, направляючись до журнального столика стояв заварник з ароматним трав'яним чаєм і чашки.

- Ні, дякую, - відповіла Ганна, ввічливо відхиливши пропозицію.

Іра зробила крок до неї, усміхнувшись. Її очі загорілися щирим бажанням допомогти.

- Це час вечірньої молитви, - прошепотіла вона. - Хочеш приєднатися?

Ганна похитала головою, відчуваючи, як у душі з новою силою наростає тривога.

- Ірочка, - промовила вона, насилу стримуючи тремтіння в голосі, - я б хотіла знати, як я можу зв'язатися з Олегом?

Обличчя Іри стало сумним. Вона підійшла до Ганни, взяла її долоню у свої руки і заглянула їй в очі.

- Вибач, Аню, - сказала вона, з жалем у голосі. - Але я не можу тобі цього підказати. Олег попросив мене нічого тобі не розповідати.

Ганна приголомшена відповіддю, нервово задихала. У її голові пульсували запитання: чому Олег не хоче бачитися з нею? Що він від неї приховує?

- Але чому? - вирвалося в неї здавленим голосом.

Іра відвела погляд, немов роздумуючи, чи варто їй говорити правду. Нарешті, вона зважилася.

- Розумієш, - продовжила Іра, зі співчуттям дивлячись на Аню, - в Олега такий характер, що він завжди прагне захистити від усякого роду проблем людей, яких він любить. І воліє завжди самостійно розв'язувати свої проблеми.

Ганна насупилася. Зі сказаного стало зрозуміло, що в Олега все-таки проблеми.

- Ну що ж, тоді й ти маєш знати, - промовила вона, вперто стиснувши губи, - що не в моєму характері залишати в біді тих, кого я люблю.

Ірина радісно посміхнулася. В її очах загорілося захоплення.

- Як я щаслива це чути! - вигукнула вона. - Але прошу, не розпитуй мене більше ні про що. Я обіцяла йому нікому нічого не розповідати та маю намір стримати слово.

- Іро, будь ласка, допоможи мені. Я повинна поговорити з ним.

- Він може дуже образитися на мене, - пояснила Іра. - Подібне вже траплялося в наших стосунках, коли я, потрапивши в лікарню, не повідомила йому про те, що сталося. Тиждень він не розмовляв зі мною, а потім навіть пригрозив розірвати нашу дружбу, якщо подібне повториться.

Ганна напружилася готова ледь не силою отримати інформацію про Олега. Тим часом Ірина продовжила:

- Але я знаю, йому теж необхідно усвідомити, що його люблять і цінують, і не варто звалювати на себе всі проблеми самотужки. У нього є я, а тепер і ти, і ми завжди готові його підтримати.

- Тому завтра я візьму тебе з собою до нього. Ти сама все побачиш і зрозумієш, - сумно констатувала вона.

- Дякую тобі, Іро.

 - Розповісти про його місцеперебування - це одне, а показати його тобі на власні очі - зовсім інше, - уточнила вона з хитрим прищуром.

- Я розумію…

Ганна видихнула з полегшенням і відповіла теплою посмішкою, зворушена турботою Ірини.

- Знаєш, я завжди скептично ставилася до можливості справжньої дружби між чоловіком і жінкою. Але ваші стосунки з Олегом змусили мене переглянути свої погляди.

Ірина посміхнулася.

- Знаєш, у цьому ти маєш рацію. Між здоровими та сексуально активними чоловіком і жінкою завжди присутній біологічний потяг, який може призвести до романтичних почуттів з одного або обох боків. Я вважаю, що від одруженого мужика гнати треба всяких таких подруг поганою мітлою.

Здивована такою заявою, Ганна не могла й слова вимовити.