Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

До невеличкого кабінету Харитона Даниленка постукали та увійшли.

— Ірма прохала передати, що вона поїхала, — не гучно відізвався посланець, який займав скромну посаду офіціанта в ресторані, яким керував Харитон.

На послання керуючий ніяк не відреагував, а продовжив, із кам'яним обличчям, передивлятися договори щодо співпраці з постачальниками продуктів.

— Ірма також сказала, на випадок, якщо вам буде цікаво, що її від'їзд пов'язаний з підвищеною температурою Тео. Вихователька з садочка зателефонувала та попросила забрати його, — ще раз озвався світловолосий, щуплуватий офіціант.

— Я зрозумів, — коротко дав знати Даниленко, що почув інформацію.

Це також дало зрозуміти офіціанту, що його присутність тут зайва. Хлопчина вийшов, щоб повернутись до своїх прямих зобов'язань. А Харитон, залишившись на самоті, підступно посміхнувся та потягнувся до свого телефона. Без поспіху зробив виклик молодшому брату.

— Гаврику, як там справи? Чим займаєшся? Ти на квартирі? — завалив запитаннями хлопця, від чого той аж скривився. З чого це раптом такий прояв небайдужості від старшого брата?

— Все добре... Ем, мене Ліка відправила за продуктами, тож я в місті, — почулося з динаміка Харитонового телефона.

— За продуктами? Дивно. У нас наче ж був забитий холодильник. Ліка не говорила, що чогось не вистачає... — пролягла глибоченька зморшка вздовж чола Харитона. — А що робить Ліка?

— Зателефонуй їй та спитай.

— Так вона, напевно, готує. Не хочу їй заважити...

— Коли я йшов, то вона з Санею чай пила. Тож не знаю. Може й не готує.

— З Санею? — здивувався Харитон. — А хіба я не тебе просив розважити нашого гостя та містом із ним погуляти? — пролунали сердиті нотки в грубому голосі.

— Я ж за продуктами пішов. Саня не схотів. Та і я тут із друзями між справою зустрітись маю. Саня заважати теж не виявив бажання.

— Ясно. Гаразд. Купляй, що треба. Зателефоную своїй дружині, — відбив поквапом виклик старший із братів Даниленків і вже за мить набрав інший номер.

Цей виклик на іншому кінці міста змусив дружину Харитона та їх гостя, які в цей час белькотіли щось французькою мовою між собою, сполошитися та занервувати.

— Це Харитон, — прокоментувала Ліка ім'я абонента, котрий телефонував їй. Від її радісного виразу обличчя, що був до цього моменту, не залишилось і сліду.

— Сподіваюся, Гаврило нічого зайвого не бовкнув йому... Відповідай, — спокійно звернувся до дівчини Олександр, не давши проігнорувати дзвінок. Але за зовнішнім спокоєм ховались тривоги. Понад усе він сподівався, що зараз не почнеться скандал і що наймолодший із Даниленків не проговорився старшому брату про повернення Ліки з уроків із букетом і кульками. Та з ним.

— Харитоша!.. Так... Так, відіслала... Стався один інцидент... Так, зі мною... Добре, передам... Запрошуєш?!. Скажу... Так, до вечора... — вела Ліка розмову телефоном зі своїм чоловіком. Відклавши телефон, звернулась потім до іншого чоловіка, що сидів із нею поруч: — Харитон запрошує тебе до свого ресторану.

— Про... нас... нічого не питав? Розмовляв, як завжди? — поцікавився Сашко.

— Так. Все добре. Лише тебе запрошує...

— Що ж. Отже, треба йти. Відпустиш? — змусивши тривогу послабитись, грайливо запитав у дівчини з зеленими очима, проникаючи у них своїм багатозначним поглядом.

— Якщо тільки не їстимеш там різного неподобства, бо кухарі там так собі, — змусила себе усміхнутись і зеленоока.

— І не думав! А то раптом це все зла каверза твого чоловіка й він запрошує мене до ресторану, щоб отруїти?

Пара засміялась, але швидко припинила веселощі. Невдовзі на порозі квартири між ними стався ще один короткий діалог.

— Саш, тільки ж... Тайна... — несміливо озвалася, зітхаючи, Анжеліка.

Той, до кого вона звернулася, жестом показав, що його рот буде на замочку.

— Не хвилюйся. Я сьогодні слухняний. Відпочивай, — на секунду зблизивши свої та дівочі вуста, промовив чорнявий чоловік астенічної статури та пішов.

Залишившись наодинці, Анжеліка вирішила, щоб не думати про те, що там будуть роботи разом її законний чоловік і чоловік, до якого пробуджуються приховані почуття, приділити час собі. Душ, догляд за тілом і зокрема обличчям, волоссям — такий був план на найближчий час. Шатенка сподівалась, що це її заспокоїть. До вечірки на її честь залишалось не так багато часу й дівчина мала виглядати свіжою та привабливою.

Втім, і без процедур краси прекрасна Анжеліка виглядала цілком квітучою. Перша половина дня, в якій був сюрприз від Сашка та здійснення дитячої мрії, а також відчуття щастя зробили її такою. Попри думки та хвилювання, радість Ліки видавали зелені очі та тепла усмішка...

А за кілька годин, дівочу усмішку зробила ще ширшою новина, що готувати сьогодні їй більше не доведеться. Від Анжеліки вимагалось лише приготувати всі, настругані нею вчора, та замовлені сьогодні з ресторанів, вже готові страви до транспортування на місце проведення вечірки. Від радощів, не сумніваючись, що до цього приклав руки і її Сашко, Ліка хотіла танцювати — такий піднесений був у неї настрій. Цим вона і займалась за годину до початку вечірки, скориставшись тим, що вдома нікого не було.