Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

На другу неділю у Бурачків усе було верх голови. Очікування гостя змушувало усіх тремтіти, хвилюватися.

- Ідуть, - кричить Марійка у кухні.

Всі збіглися до вікна.

- Та ніби непоганий здалеку, - каже Ольга.

- То здалеку, - говорить Микола. - Нічого, зараз побачимо зблизька.

- О, Боже! Що робити? - хвилюється Ольга.

- Та не бідкайся ще ти. Треба гостя зустрічати.

- Він несе квіти, - каже Марійка. - Це, мабуть, тобі, мамка.

- Як у мене волосся стоїть? - питає Ольга, розчісуючи волосся перед дзеркалом.

- Як в дурного на хаті, - сміється Марійка. - Уже ліфт відкрився. Ось вони вийшли. Чогось вони стали.

- Чого б це? - відпихаючи дочку від очка в дверях. - Відійди геть. - Дай мені подивитися. Про що вони там говорять? Ідуть! Ідуть! Миколо, відкривай ти, а то я зараз в штани нароблю!

- Ну, чого переживати? - сердиться Микола.

Задзвенів дзвінок. Микола відчинив двері.

- Добрий день! Заходьте, - каже Микола.

- Добрий день, - говорить Володя, потиснувши йому руку.

- Це мій батько, Микола Володимирович, - знайомить їх Світлана, а це моя мама, Ольга Андріївна.

Володя подарував Ользі квіти і коробку цукерок.

- А це моя сестра, Марійка, - представляючи Володі сестру.

- Прівєт, - привіталася Марійка.

-  Прівєт, - відповів їй Володя.

- Заходьте в зал, - каже Микола.

Володя справді був таким, яким його описувала Світлана. Потроху волосся щезало на голові, очі у нього були карі, ніс рівний і маленький, ростом він був високий: одягнений був у костюм з краваткою. Все у ньому віяло інтелігентністю.

Зараз я тобі розповім про перші враження Бурачків від зустрічі із новим членом сім'ї після того, як Світлана з Володькою поїхали геть.

- Ну, як він вам? - питає Ольга у сім'ї.

- Та нічого, - каже Микола. - Розумний, знає про що сказати. Тільки лисий. І чого їй спішити. Могла б ще почекати.

- А мені він чогось не подобається, - каже Ольга.

- Чого? - дивується Марійка. - Він тобі квіти подарив, цукерки. Тобі ще ніхто такого не дарив.

- Свєтка така маленька, тендітна. Я йому казала, щоб він добре дивився, бо Свєтка вредна, ще й худюща, а він каже, що шукав таку Дюймовочку.

- Дюймовочка! - сміється Микола.

- Ой з'їдять там нашу Дюймовочку ті козли, - каже Ольга.

Ще через тиждень в Калуш, до Бурачків приїхали батьки Володі: Надія Андріївна і Михайло Михайлович. Усе пройшло непогано. Після їх від'їзду у сім'ї почалось нове обговорення.

- То чисто баба і дідо, - каже Ольга. - Викапані. Сваха так же багато обіцяє, як і баба.

- Я б не сказала, що вони схожі, - говорить Марійка. - Хіба що у свахи така ж суха шкіра, як у баби.

- Ні, вони схожі. Бідна Свєтка. Куди вона попала?

- Ми зараз їх обговорюємо, - влізає в розмову Микола, - а може вони десь нас там обговорюють. Думають, куди їх синок вліз. Жебраки, батраки!

- Він бачив сам, як і ми.

- Та він не з вами одружується, а з Свєткою, - каже Марійка.

- Ще не пізно. Є ще час відмовитися, - говорить Ольга.

Через кілька днів приїхала Геня і, як завжди, наобіцяла їм "цілу гору".

- О! Вже одну дівку віддамо, а потім скоро - і другу, - каже Геня.

- Ні, за мене і не думайте! - відповідає їй Марійка.

- Куди ти дінешся? - відказує Світлана сестрі. - Я теж так колись говорила. А тепер бачиш: заміж виходжу!

- То ти, а то я, - продовжує Марійка.

- А що будеш в дівках сидіти? - питає Геня.

- Чого б це? ... Ей? Дайте мені спокій, - хмуриться дівчина.

- Який спокій? Ти що хочеш самою померти без нікого? - докоряє їй Світлана.

- А мені байдуже! - відказує Марійка.

- Байдуже та й байдуже? А що це значить?

- Нічого, просто...

В кімнату заходить Ольга і перериває їх мирну розмову.

- Де Коля? - питає Геня.

- Курить, а що він ще може робити, - відповідає Ольга.

- То коли ви весілля робитимете?

- Ми 30 грудня розписуємося, - каже Свєта, - а весілля ми не робитимемо.

- Чому? Як це без весілля?

- Грошей зараз нема, - говорить Ольга. - Може пізніше, коли будуть зарплату давати, тоді і зробимо весілля.

- Якщо ви не робите весілля в себе, то будемо в селі робити, - продовжує Геня. - В нас усе є. Пацючок такий гарний росте! Тьху-тьху! Щоб не врікти. Як заріжемо, то буде м'яса, аж по шию.