Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

- Ні. Що ви таке говорите? - відказує їй Ольга. - Де б ми весілля в Свидові робили?

- А що таке? Які перешкоди?

- Та як далеко їхати, по-перше.

- Ну і що! Дорога, то таке? На машині можна приїхати.

- А звідки гроші?

- Я дам.

- Не треба мамо, ми самі якось з цим раду дамо.

За чотири дні до тридцятого грудня Ольга і Світлана вернулися з базару із пакетом чогось нового.

- Ану покажіть! - каже Марійка. - Що ви купили?

- Почекай, - відповідає Світлана. – Хай я роздінуся.

- Поки б ти роздягалася - я б подивилася вже.

- Ні, - ховаючи за собою пакет. - Я вже майже розділася. Ще чоботи.

- Ой, Свєта, Свєта! - зітхає Ольга. - Нащо тобі ще заміж?

- Треба, - каже Світлана. - Бач, я вже розділася, а ти не могла витерпіти.

Заходить вона в зал і випихає усе з пакету.

- Це халат? - питає Марійка, розглядаючи Світлану. - А чому зелений?

- Бо мені такий подобається.

- Ану, повернись, - просить Ольга. - Та ніби нічо. Гарний. Тільки трохи великий.

- Добре, що й такий знайшли, - говорить Марійка. - На таку Дюймовочку важко щось знайти.

- Ми ще сведер купили, - знімаючи халат, каже Світлана.

- Білий. А ну-ну, покажи, - не терпиться Марійці.

- Бач, такий ніби вибитий.

- А там що? - питає Марійка.

- Дві пари трусів і лівчиків.

- Свєтці усе купили, а мені хоча б якісь труси - і то не купили, - сердиться Марійка.

- Свєта ж одружується, - заспокоює її Ольга.

- А мені що? - гнівається та ще сильніше.

- Знайди собі кавалера і виходь за нього заміж, і може, мамка тобі теж щось купить, - насміхається Світлана з сестри.

- Вже розбіглася!

У понеділок в школі, де вчиться Марійка буде новорічний вечір, але вона не піде, сказавши однокласникам, що її сестра одружується. Насправді ж Світлана у вівторок братиме громадський шлюб, але Марійка збреше, бо не хоче туди іти. А чому?

- Я не маю що надіти, - каже Марійка матері. - Ти ж сама знаєш, але всерівно питаєш.

- Позичила б в когось щось, - відказує їй Ольга.

- Іди та й сама зич! Може, якби ти хоч щось мені купила, то може я б і пішла. Але ти все Свєточці!

- Я ледве Свєтці все те купила, а ти ще в мене щось вимагаєш. Знаєш добре, що в нас грошей немає. Зарплату не дають. Ледве за Свєткіне навчання платимо. Та яке платимо?! Ми маємо в березні 300 гривень платити. А де їх взяти? А ще треба за щось жити!

- Я знаю, - відказує їй сумним голосом. - То ж більше в мене не питай, чому я не іду на "Новий Рік".