Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Твори в двох томах. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в двох томах. Том 2"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в двох томах. Том 2" автора Марк Твен. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 167
Перейти на сторінку:
озирнулись і побачили: отець Пітер ішов до нас із каштанового гаю. Ми троє сиділи на траві, а Сатана сидів навпроти, на стежці. Отець Пітер ступав повільно, задуманий, опустивши голову. За кілька кроків од нас він зупинився, скинув капелюха, витяг шовкового носовичка і заходився витирати лице. Здавалося, він збирався заговорити до нас, але так нічого й не сказав. Потім пробурмотів:

— Не знаю, що привело мене сюди. Ще хвилину тому я сидів у своєму кабінеті. А тепер мені здається, ніби я проспав цілу годину і прийшов сюди вві сні, не помічаючи дороги. Так мені тяжко на душі цими днями, що я наче сам не свій.

Він рушив далі, щось шепочучи сам до себе, і пройшов крізь Сатану, ніби крізь порожнє місце. Ми аж дух затамували. Хотілося крикнути, як ото завжди буває, коли трапляється щось надзвичайне, але якась таємнича сила спинила нас, і ми мовчали, уривчасто дихаючи. За хвилину отець Пітер зник за деревами, а Сатана мовив:

— Я ж вам казав, що я лише дух.

— Так, тепер нам ясно, — озвався Ніколаус. — Але ж ми не духи. Зрозуміло, що він не побачив тебе, але хіба ми теж невидимі? Він дивився просто на нас і ніби нікого не помічав.

— Так, я всіх зробив невидимими.

Нам ледве вірилося, що все це правда, що ці разючі, фантастичні події відбувалися не вві сні. А він сидів навпроти, на вигляд ніби як і всі, але такий невимушений, простий, чарівний і розмовляв з нами як і перше, і… Ні, важко висловити наші почуття. То був захват, а захват неможливо передати словами. Захват — як музика. Спробуйте-но комусь переказати музику так, щоб він перейнявся вашими переживаннями! Сатана знову поринув у спогади про давноминулі часи, і вони оживали перед нашими очима. Він бачив так багато, так багато! Ми зачудовано дивилися на нього і намагались уявити собі, як це — мати за плечима такий досвід.

Наше життя здавалося нам тепер жалюгідно буденним, а людина — одноденкою, все життя якої вміщується в один-єдиний день, короткий і мізерний. А Сатана не добирав слів, нітрохи не щадив нашої гідності. Він говорив про людей таким самим байдужим тоном, як про цеглу чи купу гною; видно було, що люди для нього, хай хоч які вони є, нічого не важать. Він не хотів нас образити, зовсім ні. Так само ми не маємо на думці образити цеглину, коли кажемо, що вона погана. Нам байдуже, чи є у цеглини почуття, чи вона взагалі щось відчуває, — нам ніколи й на думку не спаде над тим замислюватися.

Одного разу, коли він звалював до купи найславетніших королів, завойовників, поетів, пророків, піратів і жебраків, як звалюють цеглу, мені стало кривдно за людство і я вирішив заступитися за нього. Я запитав Сатану, чому він так підкреслює різницю між собою і людьми. Він був спантеличений, мабуть, не відразу зрозумів, чому мені прийшло до голови отаке чудне запитання. Потім сказав:

— Яка різниця між людиною і мною? А яка різниця між смертним і безсмертним? Між хмарою і духом? — Він узяв у руку мокрицю, яка повзла по шматку кори. — Яка різниця між Цезарем і оцим створінням?

Я відказав:

— Не можна порівнювати незрівняне за своєю природою і значущістю.

— Ти сам відповів на своє запитання, — мовив він. — А я ще розтлумачу. Людину створено з пороху земного, я сам бачив. Мене створено не з пороху. Людина — осередок усіляких хвороб, вмістище нечистот. Вона народжується сьогодні, щоб щезнути завтра. Життя її починається з бруду, а закінчується смородом. Я ж належу до аристократії Нетлінних. Крім того, людина має почуття доброчесності. Розумієш? Почуття доброчесності. Вже цього досить, щоб збагнути різницю між нами.

Він замовк, ніби сказав усе. Я засмутився, бо хоч тоді ще дуже невиразно уявляв, що таке почуття доброчесності, однак знав — ми пишаємося з того, що ним наділені, і тому слова й тон Сатани прикро мене вразили. Так, певне, почувається дівчина, яка, почепивши свої найдорожчі прикраси, сподівається, що всі ними захоплені, а натомість чує, як люди глузують з її вбрання. На якусь хвилю запала тиша, я був пригнічений. Потім Сатана заговорив знову, і незабаром його блискуча, жвава й життєрадісна мова піднесла мені настрій. Ми аж боки рвали від сміху, коли він розповів нам кілька пречудових історій: як Самсон прив’язав смолоскипи до хвостів лисиць і пустив їх у жито філістимлян[72]; як Самсон сидів на плоті, ляскаючи себе руками по стегнах і реготав до сліз, аж поки втратив рівновагу й звалився на землю. Пригадуючи цю сцену, Сатана й собі сміявся; одне слово, ми дуже весело й приємно бавили час. Тоді Сатана сказав:

— А тепер я йду в своїй справі.

— Не йди! — закричали ми хором. — Не йди, залишайся з нами. Ти ж не повернешся!

— Повернуся, даю слово.

— Коли? Сьогодні ввечері? Скажи, коли?

— Незабаром. От побачите.

— Ми любимо тебе.

— І я вас люблю. І на доказ покажу вам щось дуже цікаве. Звичайно я просто щезаю, коли збираюся йти, але зараз розтану в повітрі у вас перед очима.

Він підвівся. Все відбулося напрочуд швидко. Він почав тоншати, тоншати, поки став прозорим, як мильна бульбашка, проте ще зберігав обриси. Крізь нього виразно було видно чагарник, усередині все мінилось і сяяло ніжними веселковими барвами, а на поверхні грав візерунок, схожий на віконну раму, як ото на мильній бульбашці. Ви, певне, бачили, як бульбашка, впавши на килим, кілька разів легенько підстрибує, перш ніж лопнути. Отак було і з ним. Він підстрибнув, торкнувся трави, відскочив, і ще раз, і ще, нарешті лопнув — трісь! — і нічого не залишилося.

Видовище було прекрасне, надзвичайне. Ми мовчали, сиділи, блимали очима, дивувалися й марили. Нарешті Сеппі підвівся і, сумно зітхнувши, сказав:

— Не віриться, що все це було насправді.

Ніколаус теж зітхнув і сказав щось подібне.

Мені було сумно, бо та сама думка страхала й мене. Тут ми побачили бідолашного отця Пітера, який повертався, похнюпившись, ніби шукав щось на землі. Підійшовши майже впритул, він підвів голову, побачив нас і запитав:

— Ви давно тут, хлопчики?

— Та не дуже, панотче.

— Отож ви прийшли після мене і, сподіваюсь, допоможете мені. Ви йшли стежкою?

— Так, панотче.

— Добре. І я йшов цією ж дорогою. Я загубив гаманець. Майже порожній, але й дрібничка важить для мене багато, бо то все, що маю. Чи ви не бачили гаманця?

— Ні, панотче, але ми

1 ... 99 100 101 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в двох томах. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в двох томах. Том 2"