Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Людина без властивостей. Том III 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людина без властивостей. Том III" автора Роберт Музіль. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 182
Перейти на сторінку:
трохи знудьговано.

 — Вражає зневагою і оця твоя чітка формула! — вигукнула Клариса. — Мовляв, у нинішньому житті люди роблять лише те, що відбувається!

Майнґаст спинився й опустив очі долу; можна було подумати, і що він прислухається, і що розглядає камінчика на стежці праворуч від себе. Але Клариса вже облишила розсипатися перед ним у похвалах; тепер вона й собі нахилила голову, мало не впершись підборіддям у ямку на горлі, і її погляд уп’явся в землю поміж носаками Майнґастових черевиків; на її блідому обличчі проступив легенький рум’янець, коли вона, обачливо стишивши голос, повела далі:

 — Ти сказав, будь-яка сексуальність — то лиш цапині вистриби?!

 — Так, я сказав це з певного приводу. Нашому часу бракує волі, й він замінює її не лише своєю так званою науковою діяльністю, а й сексуальністю!

Клариса хвилю повагалася, тоді промовила:

 — Особисто в мене волі достатньо, а ось Вальтер вдається до цапиних вистрибів!

 — А що, власне, між вами діється? — спитав метр, у якого раптом прокинулася цікавість, але відразу майже з огидою й додав: — Можу собі, звичайно, уявити.

Вони спинилися в кінці городу, де не росли дерева й земля була цілком відкрита весняному сонцю, а приблизно в протилежному по діагоналі кінці сидів навпочіпки Зиґмунд, і його в чомусь рішуче переконував, стоячи поруч, Вальтер. Садок підступав до поздовжньої стіни будинку й мав форму прямокутника, що його обрамляла, огинаючи грядки та клумби, посипана рінню стежка, й перетинали вздовж і впоперек ще дві такі самі стежки, виділяючись, завдяки ріні, світлим хрестом на ще не порослій зеленню землі.

Клариса, обережно позираючи на двох інших чоловіків, відповіла:

 — Може, це й не його провина, але я, щоб ти знав, приваблюю Вальтера якось не так.

 — Уявляю собі, — відповів метр, цього разу співчутливо поглянувши на неї. — У тобі є щось хлопчаче.

Після такої похвали Клариса відчула, як щастя підскакує у неї в жилах, ніби град на стежці.

 — Хіба ти тоді не помітив, що я вмію вдягатися швидше за будь-якого чоловіка?! — хутко спитала вона.

Доброзичливо-зморшкувате обличчя філософа вражено застигло. Клариса хихикнула.

 — Це таке подвійне слово, — пояснила вона. — Є й інші: вбивство на ґрунті статевих збочень, наприклад.

Метр, мабуть, вирішив за краще не показувати, що не дивується вже нічому.

 — Чого ж, — відказав він — пригадую. — Ти ж бо якось заявила, що вбивство на ґрунті статевих збочень — це коли гасять кохання у звичайних обіймах.

Але Майнґаст хотів ще знати, що вона має на увазі, коли каже про вдягання.

 — Надавати свободу дій — це вбивати, — швиденько пояснила Клариса, як це зробила б людина, що, витинаючи на льоду колінця, надто захопилася й послизнулась.

 — Ти знаєш, — зізнався Майнґаст, — тепер я справді не розумію вже, що й до чого. Ти ж бо знов завела мову про отого типа, про теслю. Чого тобі від нього треба?

Клариса замислено розгрібала носаком черевика рінь на стежці.

 — Це — те саме, — нарешті відповіла вона. І раптом звела на метра очі й різко кинула коротку, ніби втяту, фразу: — Гадаю, Вальтерові пора навчитися відмовлятись від мене.

 — Не мені про це судити, — промовив Майнґаст, так і не дочекавшись продовження. — Але радикальні рішення — завжди найкращі, поза всяким сумнівом.

Він сказав це просто на всякий випадок. Але Клариса знов нахилила голову, і її погляд уперся кудись у Майнґастів костюм, а по хвилі вона неквапно піднесла руку до його ліктя. Зненацька їй нестримно захотілося схопити цю тверду, худу руку під широким рукавом і доторкнутися до метра, який лише прикидався, нібито геть забув про ті пророчі слова, які сам колись сказав був про того теслю. Поки це діялося, в ній домінувало відчуття, ніби вона підштовхує до нього якусь частину самої себе, й у тій повільності, з якою її рука зникала в його рукаві, в тій схожій на приплив повільності кружляли уламки незбагненної похітливости, яку породжувало усвідомлення того, що метр стояв нерухомо й давав їй, Кларисі, торкатися себе.

А сам Майнґаст чомусь приголомшено дивився на руку, що обхопила його лікоть і повзла ним угору так, як ото багатоногий самець вилазить на свою самку; метр уздрів під опущеними повіками цієї невеличкої жіночки якийсь незвичайний трепет і здогадався: тут коїться щось сумнівне, і воно зворушило його тим, що коїлося на очах у людей.

 — Ходімо! — запропонував він, лагідно відтручуючи її руку. — Якщо ми тут отак і стоятимемо, то всім буде видно нас, як на долоні. Краще пройдімося туди-сюди ще раз!

Поки вони походжали, Клариса розповідала:

 — Я вдягаюся швидко; якщо треба, швидше за будь-якого чоловіка. Тіло немовби саме притягує мій одяг, коли я… як би його висловитись? Ну, коли я оце саме така! Мабуть, це якийсь різновид електрики. Те, що стосується мене, я притягую до себе, наче одежу. Але зазвичай це притягування виявляється фатальним.

Майнґаст усміхався з приводу цієї словесної гри, якої він усе ще не розумів, і навмання силкувався придумати яку-небудь ефектну відповідь.

 — Виходить, ти притягуєш до себе одяг, сказати б, як герой — долю? — нарешті промовив він.

На його подив, Клариса, спинившись, вигукнула:

 — Авжеж, саме так воно і є! Хто отак живе, той відчуває це, навіть коли має до діла з одягом, взуттям, ножем чи виделкою!

 — Якась істина тут є, — підтвердив метр це не вельми переконливе твердження. Потім, не церемонячись, спитав: — А як у тебе, власне, з Вальтером?

Клариса не зрозуміла. Вона звела на нього погляд і в його очах раптом побачили жовті хмари, що їх немовби гнав дикий вітер.

 — Ти сказала, — провадив Майнґаст, повагавшись, — що приваблюєш його «якось не так». Не так, мабуть, як це жінці годилося б? Як же це? Ти що — з чоловіками взагалі фриґідна?

Слова «фриґідна» Клариса не знала.

 — Жінка фриґідна тоді, — пояснив метр, — коли в обіймах чоловіків не дістає задоволення.

 — Але ж я знаю лише Вальтера, — злякано відказала Клариса.

 — Ну звісно, але після всього, що ти сказала, хіба не можна такого припустити?

Клариса була спантеличена. Вона мала поміркувати. Про таке вона нічого не знала.

 — Я? — сказала вона. — Я ж бо й не повинна. Навпаки, я маю ставати цьому на заваді!

1 ... 99 100 101 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина без властивостей. Том III», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина без властивостей. Том III"