Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

— Дякую, напевно.

— Припустимо, що ти не обманюєш нас, — сказала Арт3міда. — Як контрактник низького рівня отримав доступ до секретних файлів «шісток» і записок компанії?

Я повернувся до неї обличчям.

— Контрактники мають обмежений доступ до інтранету компанії через розважальну систему, за межами фаєрволу «ІОІ». Звідти я зміг використати ряд обходів і паролів, залишених програмістами, щоб увійти в мережу і вдертися безпосередньо в приватну базу даних «шісток».

Шото подивився на мене з захватом.

— Ти це зробив? Сам?

— Все правильно, сер.

— Це просто чудо, що вони не зловили тебе і не вбили, — сказала Арт3міда. — Для чого йти на такий дурний ризик?

— А ти як думаєш? Для того, щоб знайти спосіб пробратись крізь той щит і опинитись біля Третіх воріт. — Я знизав плечима. — Це єдиний план, який спав мені на думку в такий короткий термін.

— Зі, — сказав Ейч, посміхаючись. — Ти просто божевільний сучий син. — Він підійшов і дав мені п’ять. — Але через це я тебе і люблю, друже!

— Звичайно, коли ти дізнався, що вони мають секретні файли на кожного з нас, то просто не міг не подивитись, правда? — Арт3міда насупилась.

— Я повинен був подивитися! Щоб дізнатися, скільки їм відомо про кожного з нас! Ви зробили б те ж саме.

— Ні, я б не зробила, — вона тицьнула в мене пальцем. — Я поважаю приватність інших!

— Арт3мідо, заспокойся! — втрутився Ейч. — Він, знаєш, врятував тобі життя.

Здавалося, вона це обдумала.

— Добре. Забудьмо про це.

Але я міг сказати, що вона була все ще зла. Я не знав, що сказати, тому продовжив.

— Я надсилаю кожному з вас копію всіх даних «шісток», які зміг винести. Десять зетабайт. Вони вже повинні бути у вас. — Я зачекав, поки кожен з них перевірив поштову скриньку. — Розмір їхньої бази даних на Галлідея нереальний. Все його життя там. Вони зібрали інтерв’ю з усіма, кого він коли-небудь знав. Кілька місяців може піти на те, щоб прочитати їх усі.

Я почекав кілька хвилин, спостерігаючи, як їхні очі сканують дані.

— Вау! — сказав Шото. — Це неймовірно. — Він подивився на мене. — Як, чорт забирай, ти втік з «ІОІ» з усім цим?

— Надзвичайно хитрим способом.

— Ейч має рацію, — сказала Арт3міда, хитаючи головою. — Ти точно втратив глузд. — Вона завагалася на секунду, а тоді додала: — Дякую за попередження, Зі. Я тепер у боргу.

Я відкрив рот, щоб сказати «будь ласка», але не зміг вимовити і слова.

— Так, — сказав Шото. — Як і я. Дякую.

— Немає за що, друзі.

— Ну? — сказав Ейч. — Кажи вже погані новини. Наскільки близькі «шістки» до проходження Третіх воріт?

— А як тобі це, — сказав я, посміхаючись. — Вони ще навіть не знають, як їх відкрити.

Арт3міда і Шото дивилися на мене з недовірою. Ейч широко усміхнувся, почав махати головою, звівши долоні до неба, наче танцював під нечутну для нас музику.

— О, так! О, так! — проспівав він.

— Ти жартуєш? — запитав Шото.

Я похитав головою.

— Ти не жартуєш? — запитала Арт3міда. — Як це можливо? Сорренто має Кришталевий ключ і знає, де ворота. Все, що йому потрібно зробити, це відкрити чортову штуку і зайти всередину, так?

— Так було з двома першими воротами, — відповів я. — Але Треті ворота інші. — Я відкрив у повітрі біля себе велике вікно з відео. — Самі гляньте. Це з відеоархіву «шісток». Їхня перша спроба відкрити ворота.

Я натиснув «грати». Відео починалось зі зображення аватара Сорренто, який стояв перед вхідними воротами Замку Анорака. Вхід замку, який був неприступний роками, відчинився перед ним, наче автоматичні двері у супермаркеті.

— Вхід до замку відкривається аватару, який тримає Кришталевий ключ, — пояснив я. — Якщо аватар не має копії ключа, він не зможе перетнути поріг і зайти в замок, навіть якщо двері вже відкриті.

Ми всі спостерігали, як Сорренто пройшов через вхід до великого золотого фойє, перетнув його і опинився біля великих Кришталевих воріт у північній стіні. В самому центрі була замкова щілина, а безпосередньо над нею — три блискучі слова: «Любов. Надія. Віра.»

Сорренто ступив уперед, тримаючи копію Кришталевого ключа, вставив його у замкову щілину і повернув. Нічого не сталося.

Сорренто подивився на три надруковані слова.

— Любов, надія, віра, — проказав він уголос.

Знову ж таки, нічого не сталося.

Сорренто витяг ключ, ще раз проказав слова, потім знову вставив ключ і повернув його. Знову нічого.

Я вивчав реакцію Ейча, Арт3міди і Шото. Їхні хвилювання і цікавість тепер змінились на концентрацію, адже вони намагалися вирішити загадку. Я зупинив відео.

— Коли Сорренто в системі, за кожним його кроком спостерігає команда консультантів і дослідників, — сказав я. — Можна почути їхні голоси на деяких відео, дають пропозиції та поради через комлінк. Досі з них було мало користі. Дивіться…

На відео Сорренто робив ще одну спробу відкрити ворота. Він зробив все точно так, як і раніше, але цього разу повернув Кришталевий ключ проти годинникової стрілки, а не за нею.

— Вони спробують кожну дурну річ, яку тільки можна уявити, — продовжив я. — Сорренто повторюватиме слова латинською. Ельфійською. Клінгонською. Потім почне декламувати Перше Послання до Коринтян 13:13, біблійний вірш зі словами «любов, надія і віра». Судячи з усього, «любов, надія і віра» також є іменами трьох убитих католицьких святих. Останні кілька днів «шістки» намагаються знайти в цьому якийсь сенс.

— Ідіоти, — сказав Ейч. — Галлідей був атеїстом.