Читати книгу - "Вовк-тотем"

— Так, — погодився з ним Саацерен, — палити вовків — то збиткова справа. Якщо всіх вовків випалити, то в голодні роки хто буде звільняти степ від падла худоби? А якщо не прибирати його, то сморід стоятиме аж до неба, ще й зараза якась пошириться, тож тоді людям буде ніяк тут і жити. І ще, якщо винищити вовків, то хіба ховрахи й зайці не вириють тоді з-під трави Гобі?[83]

Чжан Цзіюань сказав:

— Поки ми, троє конопасів, тут полюємо на вовків, наш табун залишається в горах уже цілу добу, тож якщо зараз не повернутися, вовчі зграї можуть обійти нас і відрізати нам зворотний шлях. Я повинен чимшвидше повертатися до табуна, інакше, якщо щось станеться, я не буду нести відповідальності.

— Тихо! Тихо! — скомандував Бао Шуньґуй. — Нікому не дозволено повертатися! Ми вбиваємо вовків для того, щоб вони не шкодили народу і для того, щоб охороняти державне майно. А найкращий спосіб охорони — це винищити вовків до останку, тоді вони не зможуть відрізати нам зворотній шлях. Ми вбиваємо вовків не лише заради того, щоб здобути їхні шкури, і навіть обпалена вовча шкура є військовим трофеєм. Я хочу скласти ще одну гору вовчих трупів і зробити ще декілька фотографій, щоб показати керівництву наші величезні військові досягнення… Хто не підкориться наказу, того я відправлю на перевиховання! Вирушаймо всі разом!

— Ти хочеш — вирушай, а я сказав не піду, значить — не піду! — різким голосом вигукнув Лхамжав, скипівши так, що його очі аж округлилися, сповнившись гніву. — Я повинен повертатися до табуна!

За ним і інші конопаси почали по черзі розвертати коней і вигукувати: «Повертаймося! Повертаймося!» Батіг Бао Шуньґуя просвистів у повітрі, і він прокричав:

— Хто наважиться залишити поле бою й дезертирувати, того я звільню з посади конопаса! Ще й зроблю так, щоб ви потім не знайшли собі роботи!

Старий Біліґ подивився на Улзія після чого, безнадійно махнувши рукою, сказав:

— Не варто більше сперечатися! Я — голова нинішніх ловів, тож буде так, як я скажу: нехай по одному конопасові від кожного табуна повертаються на свої робочі місця, до своїх табунів, а решта — підемо з представником Бао. Це — остаточне рішення!

— Тоді я повертаюся до табуна, — сказав Лхамжав до Чжана Цзіюаня. — А ти після завершення справи їдь додому й відпочинь пару днів.

Сказавши це, він швидко помчав до табуна, прихопивши з собою ще з десяток конопасів із цієї бригади й інших.

Вершники з собаками перейшли за Бао Шуньґуєм гірський хребет і спустилися до моря сухого очерету, що, мов біле золото, розливалося біля його підніжжя. Навколо цього моря скрізь виднілися залишки сліпучо-білого снігу. Ван Цзюньлі й ще п’ятеро-шестеро молодих інтелігентів скупчились навколо Бао Шуньґуя, доводячи, що це — ідеальне місце для підпалу. На Вана Цзюньлі навіть найшло натхнення, й він виголосив такий вірш: «Якщо хочеш здолати вовка — необхідно вдатися до підпалу. Все вже готове, не проґавимо ж західний вітер».

З очерету виїхав Бат і сказав до Улзія та Бао Шуньґуя:

— Я нібито не налякав вовків, їх там багатенько, всі засіли в очереті.

Бао Шуньґуй, вказуючи батогом на очерет, сказав:

— Командири бригад, слухайте уважно: перша бригада йде на схід, друга — на захід, третя — на північ, оточуєте очерет з трьох боків. Четверта бригада йде в обхід на південь і з південно-східної сторони першою підпалює очерет, щоб відрізати вовкам шлях до відступу, а потім відступає подалі проти вітру. Інші три бригади, побачивши дим з південного боку, також підпалюють очерет, кожна зі своєї сторони. Потім усі чекають неподалік вогню, і коли вовки вискочать, спускають на них собак і стріляють з рушниць. Все! Приступаємо до виконання!

Молоді інтелігенти четвертої бригади помчали попереду всіх до призначеного їм місця, скотарям лишилося тільки рухатися за ними. Інші бригади також попрямували до вказаних місць, беручи очерет у лещата.

Чень Чжень в’їхав в очерет за Старим Біліґом і уважно все роздивлявся. Ця місцина давно вже не знала природних пожеж, тож сухі стебла тут складали кілька поверхів — найвищий сягав у два зрости людини, а під ним щільним шаром стояли надламані тростини старого очерету, заввишки з півметра. Однак як старі, так і нові тростини були сухі-сухісінькі й достатньо масні. Старий сказав:

— Вовки в очереті, напевне, слухають усю цю метушню собак і людей назовні, однак вони не бояться: очерет — щільний, собаки бігають не швидко, люди тут не зможуть застосувати аркан, і хоча всередині нічого не видно, однак коли кінь наступає на сухий очерет, той шурхотить, тому вовки знають, куди йдуть люди. В очереті у вовків є багато своїх ходів, тож коли люди з собаками увійдуть на цю територію, вовки дуже швидко цими ходами можуть перебігти тобі в тил. Узимку й навесні очерет — вовче царство, тож ловити їх тут — навряд чи спіймаєш. Орхонські вовки бували в природних пожежах, однак вони ж не можуть здогадатися, що люди здатні навмисне підпалити очерет! У степу ж ніколи такого не бувало… Це все прибульці повигадували, ніяк не залишать вовків у спокої. Тож цій зграї — кінець…

Раптом хтось закричав:

— Вогонь! Вогонь!

Чень Чжень, ухопившись за вуздечку коня Біліґа, швидко виїхав за ним з очерету. На південному сході вже клубами піднімався чорний