Читати книгу - "Вовк-тотем"

Час уже наближався до обіду, а Бат все ще не повернувся, проте загін готувався вирушати вже до табору. У цей час із північно-західної сторони з’явився кінь і швидко помчав до них. Коли він наблизився, конопас Бух, ледь переводячи подих, випалив до Улзія і Бао Шуньґуя:

— Бат каже, щоб ви якнайшвидше їхали до нього, зранку ви оточили тільки половину вовків, а інша половина ще до світанку вислизнула з кільця оточення і заховалась в очереті під горою на північному заході.

— Не може бути, щоб так багато, — витріщився на нього Біліґ.

Бух наполягав:

— Ми з Батом блукали в цьому очереті півдня, там на снігу повно відбитків вовчих лап і всі свіжісінькі. Бат каже, що там щонайменше двадцять вовків і серед них, схоже, той білий ватажок, який загнав табун. Бат каже, що поки не піймає його, не піде звідти.

— Люди й коні з ночі не їли, — зауважив Улзій до Бао Шуньґуя, — і собак чимало поранено. Я знаю цей очерет — він дуже великий, кілька сотень му,[82] і тими силами, що в нас є, ми ніколи його не оточимо. Я пропоную облишити цю справу.

Очі Бао Шуньґуя сповнилися підозрою, і він, прискіпливо дивлячись на Біліґа, сказав:

— Заробітчани й дехто з молодих інтелігентів скаржилися мені, що ти постійно вигороджуєш вовків. Може, й цього разу ти навмисне випустив частину вовків? З тією кількістю людей і собак, які в тебе були, ти міг би оточити тих двадцятьох вовків, а якби їх оточили — ми б їх могли забити!

— Ти щось не те говориш, — поспішив зауважити Улзій, — сьогодні зранку ми загнали вовків не багато і не мало, якраз достатньо для начинки великого пельменя. Якби їх було більше, то лови перетворилися б на погром і пельмень би луснув.

— Я все-таки думаю, що ти навмисне випустив цих вовків, — не вгавав Бао Шуньґуй, звертаючись до Біліґа.

Біліґ витріщився на нього, як на недоумкуватого, й сказав:

— Оточити вовків — це вам не локшину з миски виловити! На дворі була глупа ніч, а між людьми й кіньми — значна відстань, тож хіба можна було не пропустити якогось вовка? Якби це ти вів кільце оточення, даю вісімдесят відсотків, що ти й одного вовка не загнав би.

Обличчя Бао Шуньґуя почало мінитися кольорами — зеленим, білим, червоним і, нарешті, стало фіолетовим від спроб стримати гнів. Він ляснув батогом себе по долоні й вигукнув:

— Хоча людей, коней і собак у нас недостатньо, однак ми ще не використали всі патрони в наших рушницях. Хай там як, але цього разу як тільки побачимо вовка в очереті, не дамо йому втекти! Стан справ ворога — це наша бойова ситуація. Цього разу командуватиму я! — Бао Шуньґуй верхи на коні заїхав на найближчий пагорбок і звернувся до всього загону: — Товариші! В очереті на північному заході виявлено ще одну зграю вовків. А в нас є ще люди, яким не припало вовчих шкур. Особливо молоді інтелігенти — ви скаржилися, що керівництво не послало вас на передову? Цього разу ви будете попереду! Товариші, ми повинні підсилювати в собі дух боротьби й не боятися втоми та постійно готуватися до війни! Тож рішуче підемо в наступ на цю зграю вовків!

Декілька молодих інтелігентів і мисливців у натовпі з радістю погодилися спробувати. Бао Шуньґуй гучно заявив:

— Тепер я оголошу свій план, і щоб його виконати, нам не знадобиться багато зусиль. Зараз ми всі оточимо очерет, потім підпалимо його і викуримо таким чином звідти вовків, а потім перестріляємо їх з рушниць, не шкодуючи патронів.

Почувши про підпал, мисливці й скотарі злякалися. У степу випал — це велике табу, і мисливці наважуються розпалювати тут тільки невеликі багаття, ніколи не влаштовуючи великий вогонь. Тому в натовпі відразу ж спалахнула суперечка. Біліґ сказав:

— Підпал степу — це порушення небесного порядку. Якщо ми будемо задимлювати обличчя Тенґера, то чи він виявлятиме до нас добрий його вираз? Якщо ми зафарбуємо в чорне річкову воду, то чи дух води буде давати нашій худобі напитися? Шамани й лами ніколи не дозволяли підпалювати степ. І з давніх давен так повелося, що монгольські хани вбивали всю родину того, хто підпалював степ. Зараз згідно з державною політикою також не можна підпалювати степ.

Обличчя Ґасмаа аж напнулося й почервоніло від гніву, коли вона висловлювала свою думку:

— Вогонь — це ж велика біда для степу. Зазвичай ми лупцюємо дітей до червоних сідниць, коли вони граються з вогнем, а цього разу раптом дорослі вирішили велике вогнище влаштувати! А якщо потім моя дитина, граючись з вогнем, підпалить степ і скаже, що це вона в представника Бао навчилася, хто буде за це відповідати?

Гнів Лхамжава напнув його грубу волячу шию, й він аж прокричав:

— У давнину тільки ханьські солдати й могли підпалити степ. Це був найбільш жорстокий їхній чин. А сьогодні ханьці вже на таке не наважуються, так монголи вирішили повести перед? Представнику Бао, ти ж монгол, еге ж?

— Зараз ще сніг не зійшов, тож запобігти поширенню вогню буде нелегко, — додав Санж. — Якщо почати зараз