Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Павло Скоропадський — останній гетьман України 📚 - Українською

Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"

282
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Павло Скоропадський — останній гетьман України" автора Віктор Васильович Савченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 109
Перейти на сторінку:
class="book">18 вересня отаманами Дону, Кубані, Тереку й Астрахані був улаштований на честь Українського національного комітету в приміщенні морських зборів банкет». Але між Скоропадським і Врангелем угоди підписано не було.

У травні 1920-го у Берліні генерал Олександр Павлович Родзянко (приятель Скоропадського по Пажеському корпусу, полковник кавалергардського полку й командир кінної дивізії) та генерал Біскупський збирали нове військо для походу проти Радянської Росії з російських офіцерів, що перебували у Німеччині, Прибалтиці, Фінляндії та Австрії. Для України шукається новий гетьман, і вже є три кандидатури: Скоропадський, Полтавець-Остряниця, князь Василь Кочубей. Втім, восени 1920 року німецькі джерела спростували чутки, що для Скоропадського «…організується у Чехословаччині двадцятитисячна армія під командою генерала Крауса, ця армія мала б через Бессарабію наступати на Україну.

Тим часом у листопаді 1920-го сталася катастрофа… Червона армія, здолавши Сиваш та Перекоп, увірвалася до Криму, змусивши військо Врангеля шукати собі порятунку на чужині. В той же час на Поділлі Червона армія розгромила військо УНР Головного отамана Петлюри. Військо (30 тисяч колишніх солдатів і офіцерів армії УНР) і його отаман залишили Батьківщину, знайшовши свій притулок у Польщі.

Петлюра програв війну, і на його голову посипалися звинувачення… йому згадали «зраду» Галичини, диктатуру, невдачі, приниження полону, ліквідацію фронту, зрадництво інтересів України, полонофільство…

Наприкінці листопада 1920-го проти Петлюри формується військова опозиція з метою відсторонення його від керівництва рухом. Генерали та офіцери армії УНР під головуванням генерала Омеляновича-Павленка, зібравшись на нараду в Тернополі, зажадали відсторонення Петлюри. Вони зв’язались із польським командуванням, заявивши, що Петлюра більше не «вождь армії», і просили поляків зберегти армію як військову одиницю, а представників французів — затвердити протекторат Франції над армією УНР. Тоді Петлюра зміг відсторонити Омеляновича-Павленка та інших своїх конкурентів од влади над армією.

Уряди УНР і Петлюри наприкінці листопада 1920-го отаборились у польському місті Тарнуві. На початку січня 1921 року опозиційні Петлюрі сили створили у Відні «Всеукраїнську національну Раду», що негайно висловила претензії на керівництво «всім українським рухом». Опозиція у Відні стала орієнтуватися на Німеччину та Австрію і поєднувала прихильників Петрушевича, Коновапьця, Вишиваного-Габсбурґа. Під прапор нової опозиції зібралися: генерал Греков, отаман Оскілко, «директор» Андрієвський, федералісти, «самостійники», соціалісти-хлібороби. Скоропадський намагався «грати роль» у Всеукраїнській національній Раді, але його вже не сприймали як лідера.

Дипломатична служба УНР за кордоном вела активну кампанію проти політичних авантюр Скоропадського, Габсбурга-Вишиваного, Полтавця-Остряниці, Петрушевича…

1920 року в Мюнхені знайшов притулок колишній ад’ютант гетьмана, один з лідерів «Українського Вільно-козацького товариства» Іван Полтавець-Остряниця. Павло Петрович вирішив, що «полку його прибуло», і взявся за формування нового політичного центру. Скоропадський, Полтавець та Біскупський уклали тимчасову політичну угоду. У квітні 1921 року українські «Вільні козаки» визнали себе союзниками білогвардійського генерала Якова Андрійовича Слащова-Кримського, що намагався відтягнути від Врангеля частину офіцерів-емігрантів. Генерал Слащов визнавав себе «союзником України» і запевнив, що буде підтримувати об’єднання всіх українських військових частин на еміграції в «особливий корпус». У липні 1920 року світ побачив меморандум генерала Біскупського, що був прийнятий таємною міжнародною конференцією монархістів у Будапешті. Але сам Слащов, несподівано для Скоропадського, Полтавця і Біскупського, зрікся своїх планів, повернувся до Радянської Росії і почав працювати у червоній військовій академії.

28 жовтня 1920 року українським посольством у Німеччині було опубліковано інформацію про утворення філії «Козацької Ради Українського Вільного козацтва» у Берліні. До її складу увійшло 9 осіб, у тому числі Зеленевський, Крига, Полтавець-Остряниця. Скоропадський згодився прийняти отаманство над «Вільним козацтвом». «Філія» вирішила вшанувати Скоропадського гетьманським титулом, додержуючись при цім старої програми.

Уже на початку 1921-го року можна говорити про охолодження стосунків між Скоропадським і його колишнім підлеглим Полтавцем-Остряницею, що вирішив фати «власну роль», бо особисто його підтримали деякі праві німецькі кола. Інформаційний (розвідницький) відділ посольства УНР у Берліні свідчив: «Полтавець виробив для гетьмана проект прокламації для українського народу. Але гетьман на нього не погодився. Тому І. Полтавець-Остряниця працює тепер на власну руку і старається дістати фонди на формування від англійців та Угорщини». В той же час Угорщина має намір залучити українців для спільної боротьби проти Румунії.

У січні 1921 року німецький полковник Кейхель встановив таємні зв’язки з Полтавцем-Остряницею. Дії останнього схвалив генерал Людендорф, який планував спільні акції з російськими монархічними колами проти радянської Росії та Польщі. Німці були зацікавлені в антипольських заворушеннях у Галичині та на Волині (польська окупація з літа 1919 року), у виведенні польських частин з німецько-польського кордону, а Полтавець розповідав німцям «байки» про численні власні «вільнокозацькі» загони на Волині, що вже готові до повстання проти Польщі.

У Відні було проголошено про створення «Українського національного вільнокозацького товариства». Організація проголосила свою спадкоємність вільним козакам, що були сформовані на з’їзді Вільного козацтва у Чигирині ще у жовтні 1917 року. Це «Товариство» очолив Габсбурґ-Вишиваний, а навколо нього об’єднались українські політики різного політичного спрямування: І. Полтавець-Остряниця, В. Андрієвський (один із лідерів українських соціалістів-самостійників); А. Галіп (один з організаторів Української радикальної партії на Буковині), О. Турянський (письменник), В. Полетика (колишній посол УНР у Відні), Б. Бутенко (колишній міністр шляхів гетьманської держави). Можливо, до «Товариства» тимчасово долучилися генерал Греков і отаман Оскілко.

«Товариство» видавало тижневик «Соборна Україна» у Відні, який активно рекламував Габсбурга-Вишиваного. У тижневику «Соборна Україна» Габсбурґ-Вишиваний цнотливо зрікався своїх претензій на корону чи булаву України, але європейська преса інформувала читачів про намагання створити українську монархію Габсбурга-Вишиваного. Голова дипломатичної місії петлюрівської УНР у Швейцарії Василько у січні 1921 року писав, що агітація Вишиваного та «розповсюдження злобних про нас чуток не дають мені можливості проводити будь-яку серйозну дипломатичну роботу».

У липні 1921 року, завітавши до Мюнхена, Габсбург-Вишиваний намагався зацікавити німців українською справою. Консул УНР доповідав Петлюрі, що помічником Вишиваного виступає Б. Бутенко: «…у руках котрого є начебто уповноваження від віденського Союзу Старшин. Акція ведеться виключно серед правих кіл. Її вістря спрямовуються також і проти Скоропадського».

По планах Павла Петровича було завдано нищівного удару. Полтавець-Остряниця відтягнув частину політичних прихильників Скоропадського до Вишиваного і зруйнував «вільнокозачий рух». Як запише донька колишнього гетьмана, Павла Петровича на еміграції «рятувала віра в Бога і почуття гумору».

1922 року Полтавець «кинув» і Вільгельма фон Габсбурга, що вже «приміряв королівську корону України». Внаслідок політичної конфронтації різних груп «Українське

1 ... 99 100 101 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Павло Скоропадський — останній гетьман України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Павло Скоропадський — останній гетьман України"