Читати книгу - "Секретний фарватер, Леонід Дмитрович Платов"

— Можливо, не лише нікель, — неквапливо відповів Грибов. — Але що вже нікель — безперечно. В післявоєнній мемуарній літературі я знайшов підтвердження цьому. Англійські торговці справді продали німцям залежалий на складах нікель. Посередниками були норвезькі судовласники. Зрозуміло, про сам факт сказано дуже глухо, однією фразою. Ми з вами маємо куди докладніший і мальовничіший опис самовидця.

— А шарикопідшипники з тавром “СКФ”?

— Мені пощастило з’ясувати, що на цих шарикопідшипниках літало дві третини літаків Гітлера. Із Швеції, крім того, вивозили кожного року стільки залізної руди, що це покривало третину всієї потреби Німеччини.

— Промовисті цифри!

— Куди вже більше! Ось ви, Юхиме Петровичу, говорили про уранову руду. Але ж не тільки вона небезпечна в руках воєнних монополістів. Світ, фігурально висловлюючись, обертається навколо металевої осі.

— Люди гинуть за метал, — підказав Ришков.

— І гинуть, завважте, не тільки заради важких жовтих дрібок. Цілу армію свою поклали німці па Україні, намагаючись утримати в руках нікопольський марганець. У мене с такий запис: “Вартість воєнних матеріалів”… Сподіваюся, що в найближчий приїзд до Ленінграда ви побуваєте в мене і ознайомитеся з моєю картотекою. Не все в ній пов’язано безпосередньо з “Летючим Голландцем”, зате відтворює загальну картину і дає поживу для здогадів.

— Дякую. Буду в Ленінграді, обов’язково скористаюся з запрошення.

— Що ж до слів “новий пасажир”, то я припускаю: Шубін міг недочути або переплутати. Під час перебування на борту “Летючого Голландця” він був до того ж хворий. На це теж треба робити поправку. Однак хоч би яким обхідним шляхом ішли ми до розгадки “Летючого Голландця”, опинимося зрештою незмінно перед зачиненими дверима в кормовий відсік. Розгадка там!

— Висадити б ці двері! — пробурмотів Ришков.

— Можливо, доведеться зробити й це, — напевно сказав Грибов. — Але одійдімо на деякий час від зачинених дверей!.. Загалом, Юхиме Петровичу, я не прихильник кросвордів, тим більше технічних. В історії “Летючого Голландця” мене насамперед цікавлять люди. А вони були в усіх відсіках. Якщо нам з вами не дістатися в заказаний кормовий відсік, то добре побувати хоча б у каюті штурмана чи командира “Летючого Голландця”.

— “Хоча б”! — Ришков засміявся. — І побалакати з ними відверто?

— І побалакати відверто. Бачте, для мене й досі переконливо звучить одна фраза з “Війни і миру”: “Не порох вирішить справу, а ті, хто його придумали”. От і хочеться добратися до найголовніших придумців. Через Цвішена! Адже він, поза сумнівом, був безпосередньо ї протягом багатьох років зв’язаний з воєнними монополістами. І врахуйте: “Летючого Голландця” ще не знайдено!

Ришков зненацька перестав бігати по кабінету і зупинився перед Грибовим.

— Що ви хочете цим сказати?

Він сів на бильце крісла, не зводячи з Грибова насторожено-допитливого погляду. Потім ураз широко всміхнувся:

— Ну, кажіть же, не мучте, Миколо Дмитровичу! Я ж бо знаю все. Ви не можете без того, щоб не приберегти щось під кінець. Приберегли, признайтеся? І напевне найцікавіше і найважливіше. Ану, витягайте це “щось”, кладіть на стіл!

— Віддаю належне вашій проникливості, — сказав Грибов. — У нагороду маєте! Ви, здається, читаєте не лише по-німецькому, але й по-англійському?

— Само собою! Інакше який би я був контррозвідник?

Грибов вийняв з кишені лист Нейла, дбайливо розгладив на згинах і подав Ришкову.

В міру того як той вчитувався в листа, усмішка повільно сходила з його обличчя.

— Вінета? Он як! — пробурмотів він крізь зуби. — І в районі Балтійська?

— Покинута стара стоянка, як я розумію, — пояснив Грибов. — Але, очевидно, добре замаскована стоянка. Щось ніби рудимента війни.

— І ви вважаєте, що на грунті в цій Вінеті лежить “Летючий”? Та ще з усією командою, чого доброго! Облудні мерці нарешті обернулися на справжніх мерців? На чолі зі своїм командиром?

— Ну, це навряд. Злі люди звичайно живучі. А Цвішен, видно, дуже злий.

— О! Гадаєте, що він живий? І діє досі?!

Грибов зробив непевний жест.

— Стільки разів “потопав” і знову випливав.

— Я просію Балтійське через густе сито! — запекло сказав Ришков і енергійно змахнув рукою, показуючи, як зробить це. — Будьте певні, Миколо Дмитровичу: роздобудемо — з-під води цього Цвішена — живого чи мертвого!

— Я волів би мертвого, — пожартував Грибов.

Та обличчя Ришкова було серйозне.

— Із царини історіографії, — спроквола сказав він, — ми, таким чином, повернулися до сьогоденних турбот. Нейл пише: балтійською Вінетою зацікавилися наші допитливі колишні союзники. Виходить, зустрічні пошуки, Миколо Дмитровичу?

— Виходить, так.

— Злі люди живучі… Ви маєте рацію. Ті, хто колись “фрахтував” “Летючого Голландця”, лишилися. І вони стали ще злішими, хитрішими, агресивнішими.

— Набагато агресивнішими, Юхиме Петровичу! Саме тому так важливо розв’язати загадку “Летючого Голландця” і сповістити про це весь світ. Правда сильніша за бомби! Вірю в це, хоч ось уже сорок років, як я кадровий військовий.

Ришков задумливо дивився на Грибова.

— Ви радили вдові Шубіна перевестися до Балтійська. Може, корисно залучити її до розшуків? Я дам команду.

— Краще, щоб усе вийшло без команди.

— Ну, як хочете. “Вікторія” по-латині означає “перемога”. Я жартую, звичайно.

Ришков встав. Підвівся з крісла і Грибов.

— Дуже приємно знову працювати з вами, дорогий Миколо Дмитровичу! Вважайте себе нашим постійним консультантом по “Летючому Голландцю”. Мені не