Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

То був не бій. Це було побиття немовлят. Кіра з жахом дивиться на лежачого без руху і, здається, без дихання хлопця. Їй хочеться закричати судді, щоб той зробив щось із цим величезним амбалом, який радісно стрибає по рингу, як величезний орангутанг, демонструючи своє лідерство, б'є себе в груди і махає кулаками в переможних жестах. Чоловіки навколо кричать, бризкаючи слиною, радіють і махають руками. Як тварини. Це не люди. Хіба людина розумна може радіти чиємусь каліцтву, чи навіть смерті?

Що тут взагалі відбувається? Чому такий дрібний хлопчина раптом виявився супротивником цього величезного монстра? Чому рефері не виключив його із змагань за використання заборонених прийомів та порушення регламенту?

До хлопця на прізвисько Челентано поспішають двоє чоловіків з бейджами медиків. Кіра переводить погляд на Ігоря, і бачить, що його погляд спрямований нагору. Він тре обличчя рукою, ніби стираючи втому або погане бачення і, кинувши на неї короткий погляд, розвертається і йде. Кіра піднімає очі на табло, бажаючи з'ясувати, що стало причиною його дивного погляду. Електронні букви миготять і складаються у зрозумілі слова.

Кіра читає та застигає від жаху.

Шахов проти Злого. Післязавтра.

Не може бути.

Ні. Ні. Це не правильно. Так не можна!

Серце обривається, у грудях щось болісно стискається. Він може померти тут. Він із іншої вагової категорії. Більше, звичайно, ніж Челентано, але зовсім не такий як цей гігант Злий. Це буде повторення сьогоднішнього бою. Той самий сценарій. Господи, що він собі думає? Куди він лізе?!

Кіра стала протискатися між чоловіків, які прямували до виходу. На сьогодні змагання були закінчені, і натовп повільно розповзався.

Кіра прямувала у бік роздягалень, куди, мабуть, вирушив Ігор. Їй треба з ним поговорити. Він повинен відмовитися від участі в цій безрозсудній гидоті, що тут твориться.

Вона легко знайшла кімнати для підготовки бійців, але Ігоря там не виявилося. Ще півгодини дівчина побродила по залі, витягнувши шию як страус, вишукуючи знайомі риси, але хлопця ніде не було. Він пішов. Було б добре, якби він пішов звідси назавжди, але надія була така слабка, що Кіра не стала за неї навіть чіплятися. Як би там не було, вона не має жодного права переконувати його не брати участь у бою. Він - доросла людина, а вона йому - ніхто. Він не стане її слухати і все одно зробить по-своєму.

Єдине що вона може зробити в даній ситуації, це дати хлопцеві підтримку і попросити здатися до того, як цей здоровань його вб'є.

Наступні два дні Кіра провела на конференції. Вирішила використати можливості та взяти максимум користі зі свого перебування у столиці. І це було б навіть цікаво, якби її думки не були зайняті іншим.

Якби вони не поверталися щомиті до спогадів про побачене на рингу. Якби вона не холоділа від жаху щоразу, варто лише подумати про те, що може статися завтра.

Ігор приречений на поразку, це ясно всім. Ніхто на нього не поставить. Ніхто не підкаже, як діяти. Ігор вліз у це лайно сам і сам намагається його розхльобати. Чому він це робить? Заради чого ризикує життям? Що й кому намагається довести?

Очевидним було й те, що Кіра нічим не може допомогти у цій ситуації. Але залишатися байдужою вона не могла, їй було не все одно.

Настільки не все одно, що вона всупереч доводам розуму, всупереч тому, що її майже напевно відкинуть, зібралася і в призначений час таки вирушила на бій.

Біля входу вже зібралися нетерплячі глядачі, хоча Кіра прийшла за півгодини до початку бою. Насилу протиснувшись до входу, увійшла до зали і швидко рушила до роздягальні. Її хода була впевнена, з боку вона, напевно, виглядала досить спокійною або навіть холоднокровною, але всередині неї кипіли емоції. Сумнів, хвилювання, страх бути відкинутою. Та що там страх, то була майже впевненість. Впевненість у провалі. Ігор нізащо не прийме її підтримки, відштовхне, розсердиться, і, звичайно, наговорить купу гидот. Як завжди, принизить.

Вона сама, чудово бачачи капкан, ступає в нього обома ногами.

Жертвує своїм спокоєм, почуттям власної гідності, гордістю. Ризикує своїм серцем, яке, напевно, просто розсиплеться на порох, якщо цього разу Ігор її відштовхне. Якщо не зрозуміє того, що відбувається, якщо не повірить у щирість її намірів. Якщо не перестане бачити у ній ворога.

Кіра підійшла до роздягальні, глибоко вдихнула і взялася за ручку дверей. Рука тремтіла. Сміливість так несвоєчасно покидала її. Серце гуркотіло як божевільне, а в грудях палило від страху, наче від розпеченого вугілля.

Але відступити вона не могла. Відступити - значить зрадити себе. Зрадити ту силу, що привела її сюди. Чим би ця сила не була, бажанням врятувати чи...

Кіра набрала в груди більше повітря, смикнула ручку на себе і зробила крок уперед.

***

Відчай. Це єдине почуття, яким можна було описати стан Ігоря. Його просто вивертало навиворіт від усвідомлення своєї безпорадності. Від усвідомлення здійсненої непоправної помилки. Якого біса він сюди приперся? Чому він вирішив, що може перемогти? Чому якомусь незнайомому мужику, який так легко заманив його на турнір, він повірив, але не повірив своєму тренеру, майже другу? Чому? Де були його мізки?