Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

І звідки б взятися отій дурній вірі в себе, що штовхнула його на участь? Звідки? Хіба в нього хоч колись хоч щось виходило? Хоч щось розумне?

Ніколи. Він як був ніким, так ні ким тут і здохне.

Так. Сьогодні.

Він не здасться до кінця, не зможе. Битиметься, поки Злий його не вб'є.

Якось він уже зробив доленосну помилку, опустив руки, здався, коли ще міг боротися. Тоді він втратив батька. Та й мати теж, що там.

Зараз йому просто нема чого втрачати. Якщо тільки...

Дівчина. Набридливе дівчисько з сіро-зеленими очима, що гіпнотично чіпляють. З волоссям кольору шоколаду та запахом м'яти. Його власне прокляття, яке переслідує його за п'ятами.

Та ні, дурниці. Звичайно, ні. У них ніколи нічого не вийшло б. Вони із дуже різних світів. І навіщо вона приїхала сюди, нагадала про себе? Знову викликала це нестерпно гірке, ниюче почуття десь у грудях.

Це відчуття… Воно було болючим, але через нього чомусь хотілося жити. Хотілося щось робити, діяти, спробувати. Ризикнути простягнути руку, відкритися... і тому стати ще більш вразливим. Чорт.

Чорт. Погано.

Все погано.

Сумнівам немає місця. Не тут і не зараз. Не тоді, коли пройдено такий довгий і складний шлях.

Господи. Який же він нікчема. Хоче здатися, навіть не спробувавши перемогти.

Ігор шумно видихнув і уперся руками в залізну шафку, відчуваючи, як від великої кількості думок і важких емоцій паморочиться в голові. Знов розлютився на себе самого. Гримнув кулаком по дверцятах.

Зберися, ганчірко. Витри соплі. Яйця в кулак і дій! Так навчав тебе батько. Так правильно.

Ігор опустився на лаву, обхопив голову руками, відчуваючи, як скроні стягує тупий біль. Зробив глибокий вдих, повільний видих, відпускаючи емоції, даючи хаосу думок осісти в голові.

Це нічого. Не страшно. Будь-яке життя неминуче призводить до смерті. І він у своєму житті зробив усе, що міг. Жаліти нема про що. Чекати нема чого.