Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

Без пяти минут — месяц май.

По прогнозам — разлуки фронт.

Как в последний раз обнимай.

Пусть зальёт, нам не нужен зонт.

За дождём не увидим слёз,

за улыбками — боль сердец.

Убаюкает стук колёс,

обезболив в груди свинец.

Повітряні потоки набирали силу і вже ревли, як турбіни літака. Співачка продовжувала співати:

Ты на запад, я на восток,

мы натянем струной рассвет,

озаряя им скрип дорог, будем

снова искать ответ.

Несподівано пітьма відступила від скляних колон. Їхні барвисті промені осяяли все навколо їдким світінням.

Верю, Небо сейчас за нас.

Как в последний раз, обнимай.

Я тону в океане глаз.

Без пяти минут — меся…

Розряди струму заклацали навколо саркофага, хльостаючи розпеченими гілками по сторонах. Одна з блискавок влучила в співачку. Тіло обм’якло. Долоня вислизнула з-під щоки Вінсента.

Міда до останнього стримувала потік тетраподів. Але їх ставало все більше і більше. Вона трансформувалася в комаху, яка раніше розправилася з зеленими чоловічками. Тепер сил вистачало лише на те, щоб захистити себе. Тетраподи звивалися, пролазили, протискувалися спочатку по одному. Потім, коли машина правосуддя відступила, хлинули шаленою лавиною до дверей, за якими причаїлися сердечники.

— Стріляємо, як тільки наваляться! — десять сердечників відійшли до протилежної стіни та, упершись спинами, підняли автомати. Шестеро встали зліва на сходи, що вели наверх. Давид жахнувся, побачивши, як наближаються тетраходоки. Тетраподи виглядали моторошно після проходження коридору, де ще зовсім недавно билася з ними Міда. Закривавлені з ніг до голови, ніби з них здерли шкіру, вони ковзали по стінах, падали, але відразу вправно підводилися, кидаючись уперед. Двері затріщали від напору тетрасüb’єктів.

— Зараз! — крикнув Ґабріель.

Постріли вмить зрешетили дерево. Кулі пролітали наскрізь, впиваючись у тіла тетраподів. Але ті, стрімко додавшись у кількості, легко знесли двері з петель.

Приголомшені пострілами, сиреною і криками, сердечники билися з останніх сил — рівно 17 секунд. Давид вистрілив два рази в тетраподів, що навалилися на когось біля сходів. На кого саме, він не міг розгледіти. Максим прикладом ударив у щелепу голу червону істоту, яка вгризалася в горло Ґабріеля, коли відчув чиїсь зуби й кігті на своїй нозі. Джо Амаре стріляв чергами в коридор, примруживши короткозорі очі: окуляри розлетілися на шматки після першого удару тетраходока кулаком у ніс вченого. Давид схопився за розірваний бік, кров лилася з-під долоні. Його повалив кремезний тетрапод з роздутими м’язами. Тетрасüb’єкт збирався відірвати людині голову. Давид не встиг навіть закричати. Тетрапод замахнувся пазуристою лапою. Сердечниця встигла вчасно натиснути на курок. Сіпнувшись, важка туша впала на Давида, намертво причавивши до підлоги. Останнє, що Давид побачив, була купа тетраподів, що висипала з коридору на сходову клітку. Вони кілька секунд металися з боку в бік. Потім завмерли, піднявши голови, немов прислухаючись до чогось, і за чутною тільки їм командою понеслися геть.

На üСкрінах тривала трансляція. На Екранах загальний план Голки. Тетраподи, що повзли по ній, раптом почали зриватися і падати. Збоку здавалося, що вежа змінює шкіру. Трісками летіли вниз і розбивалися тіла. Дрони ловили найсоковитіші крупні плани знівечених від падіння з висоти трупів. üСкріни часто перемикалися на них. Незабаром все лушпиння злетіло з Голки. Вона знову гордо височіла над містом посеред кривавого місива.

Медіафасади вежі, üСкріни та монітори öчей почорніли. üНаноботи змусили тетраподів зібратися біля Екранів. Auge-2 хапали й захлопувалися на головах тих, хто перебував далеко від üСкріна. Істоти смиренно застигали навкарачки в очікуванні наступного наказу, будь-якої миті готові знову кинутися в атаку.

Крізь чорний фон проступила червона пляма, з динаміків почувся глухий звук, що зростав, ритмічно відбиваючи стукіт серця. Скоро серця вже явно проглядалися на üСкрінах. Серцеві м’язи, випинаючи з фрайцельних поверхонь вежі, безперебійно пульсували на її медіафасадах. Сотні тисяч тетраподів, що були на місці битви, не могли відірвати погляд від Голки, у якої билися два серця.

— Дорогі телеглядачі, — зазвучав спокійний, добрий закадровий голос, — ми раді вітати вас біля телеекранів. — Колись на зорі телебачення ось так банально і щиро віталися з глядачами. — Сьогодні ми розповімо і покажемо вам історію однієї людини. — В кадрі всміхаються щасливі люди, видно затишні вулиці міст, граються у дворі діти. — Історію кожного з нас. Так, так, ви, ТИ, Я. — На üСкрінах букви складаються в слово «Л-Ю-Д-И-Н-А». — Ми всі — ЛЮДИ! — вимовляє голос за кадром. З кожним словом, з кожною секундою тетраподи все більше і більше заспокоювалися. Їхні м’язи розслаблялися. Тетрасüb’єкти сідали на землю, миролюбно притулялися одне до одного. Після короткого фільму про людський організм, його анатомію, на Екранах знову забилися серця.

— Частота серцевих скорочень здорової людини в стані спокою дорівнює приблизно 80–90 ударам, — повідомив закадровий голос. — Це нормально, так повинно бути, — запевняв диктор.

Програма, підготовлена сердечниками, простою мовою повідала глядачам про історію Федерації. Зокрема про те, як країну злочинним чином переформатували в Üмперію, про страшні експерименти, що проводили на людях, про війни та загарбницьку діяльність з порушенням міжнародних угод і про інші üмперські злодіяння.

Тетраподи невідривно дивилися на üСкріни. Більшість з них ні бельмеса не розуміли. Сердечники не передбачили, наскільки жалюгідним буде стан людей на момент захоплення Голки. І все ж деякі тетрасüb’єкти після перегляду відчули колючий біль у грудях. Їхні серця слабо, але забилися. Вони падали безтямні, проте швидко притомніли і знову витріщалися на Екрани, які по другому колу показували матеріали, що викривали Üмперію. üПопуляція прислухалася до серцебиття вежі.

Після третього повтору üНаноботна система випустила останній імпульс — сигнал, від якого закровили носи. У неосяжній überдержаві у всіх людей одночасно разом з кров’ю з носа виводилися üНаноботи. Тетраподів більше не існувало. Öсобин теж. Üмперцям належало пройти довжелезний шлях до Людини,