Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Я торкнувся її язиком — впевнено, глибоко, мов забираючи в неї подих. Вона здригнулася, спершись спиною на стіну, втиснувшись у край столу, розгублено схлипнувши.

— Не рухайся, — наказав я, стискаючи її стегна ще міцніше.

Я повільно водив язиком по її чутливих місцях, зосереджуючись на кожному тремтливому вдиху. Потім я засмоктав її клітор між губ, працюючи язиком з точністю, що змусила її затремтіти. Вона спробувала стиснути ноги — я не дозволив.

— Ні, ні, мила. Ти стоїш отак. Для мене.

Я відчував, як її тіло тремтить, як кожна хвиля задоволення прокочується крізь неї. Пальцями я розвів її ще ширше й увів один всередину, повільно, глибоко. Потім другий. Її голос зірвався в напівстогін, напівмолитву.

— Ти така чутлива сьогодні… — Я подивився вгору, в її очі. — Я не зупинюся, поки ти не почнеш викрикувати моє ім’я.

Її стогін став хрипким, розірваним — хвиля за хвилею прокочувалась крізь неї, ноги тремтіли, і вона вже ледве трималась на ногах. Я відчував це всім тілом. Кожен її здриг, кожен гарячий подих, кожне неприховане бажання — усе це було моїм.

Я провів язиком ще раз — повільно, майже садистськи повільно — і коли вона скинула голову назад, стискаючи зуби, я зненацька зупинився.

— Лео... — її голос тремтів, як і тіло.

— Ти ще не закінчила, — прошепотів я, встаючи на повний зріст. Мої пальці, ще вологі від неї, ковзнули по її підборіддю. — Але ми зробимо це правильно.

Я обхопив її під стегнами, легко підняв на руки — вона була зовсім легка, мов пелюстка в моїй долоні, хоча її дихання все ще було важким, груди здіймались шалено. Її ноги міцно обвили мій торс, ніби намагались втриматись серед бурі, яку я сам же й викликав.

Я ніс її через кімнату, впевнено, спокійно. Опустив на матрац повільно, з розрахованою владністю, вкладаючи її тіло, ніби коштовність на чорну оксамитову постіль. Її волосся розсипалось по подушці, губи розпухлі, очі — майже зведені з розуму.

Я розстебнув сорочку, не відриваючи погляду від неї. Вона стежила за мною, ковтаючи подихи, не наважуючись щось сказати.

— Залишайся так. Не рухайся. — Мій голос знову став твердим, командним. — Тепер ти моя, Арі. І я покажу тобі, що це означає.

Я дивився на неї зверху вниз — розчервоніла, напівоголена, розпалена до межі. Її груди здіймалися з кожним подихом, соски напружено випинались крізь тонку тканину. Очі благали, але вона мовчала — як я і просив. Слухняна. Моя.

Я скинув сорочку, розстібнув ремінь. Її погляд ковзав по кожному моєму русі, затамувавши подих. Я повільно нахилився над нею, обпікаючи її подихом.

— Розстав ноги ширше.

Вона послухалась — тремтливими рухами, ледь чутним подихом — і я вмостився між ними, торкаючись нею стегнами. Відчув її вологість на собі ще до того, як увійшов — вона була готова, розпалена, неймовірно чутлива.

Я тримав її погляд, коли повільно увійшов у неї — глибоко, до кінця, не залишаючи простору між нами. Вона вигнулася, впиваючись нігтями в мої плечі, вириваючи з себе стогін. Я притис її до ліжка, змусивши залишатися під собою, кожним поштовхом приглушуючи її голос глибшим задоволенням.

— Так… ось так, — прошепотів я їй на вухо, вбиваючись ритмічно, впевнено, жорстко, але з точністю, яка доводить до межі.

Її тіло розчинялось у моїх рухах, її бедра стискали мене, ніби боячись відпустити. Я захопив її зап’ястя, підняв їх над її головою й притис до подушки, не даючи їй ні сили, ні вибору. Лише відчуття. Лише мене.

— Скажи моє ім’я, — прошепотів я, коли відчув, як її тіло починає здригатись сильніше.

— Лео… Лео… — вона задихалась, слова губилися в стогін, у трепеті, у бажанні, яке вже не вміщалося в її тілі.

Я прискорив темп, впиваючись у її губи поцілунком — володарським, жорстким, голодним. Її кульмінація накрила її хвилею — вона вигнулась, губи розкриті, очі злиплись, як від перевантаження. І коли вона здригнулася втретє, я дозволив собі втратити контроль, розчинившись у ній до останнього подиху.

Мить потому ми лежали у тиші, лише наше дихання лунало в кімнаті. Я не випустив її — тримав притиснутою до себе, ніби боявся, що вона розчиниться в повітрі.

— Я кохаю тебе... — тихо прошепотіла Арі, її голос був тремтливим, але впевненим.

Мене охопило раптове тепло, але водночас щось всередині стиснулось. Вона не говорила цього знову — ні після весілля, ні після всіх наших сварок, мовчань, перешкод. Я не мав права чекати цього... і саме тому її слова вдарили так глибоко.

— Потрібно було сказати це раніше… — з усмішкою промовила вона, піднімаючись на ліктях і вдивляючись у моє обличчя. Її погляд був теплий, грайливий, але з тією самою глибиною, що в її словах.
— Ти не скажеш, що кохаєш мене? — додала вона, поклавши голову на мої груди, легко, невимушено, майже дражливо.

Я провів пальцями по її волоссю, повільно, ніби заспокоював щось у собі. Її тепло, її голос, цей момент — усе це зливалося в одну істину.

— Звісно, я кохаю тебе, — м’яко відповів я. — Більше, ніж будь-що в цьому світі, мила. А тепер... скажи це ще раз.

— Ще раз? — вона засміялась, заплющуючи очі, але не відвертаючи голови.

— Ще раз, — прошепотів я біля її вуха.

— Я кохаю тебе, Лео. І навіть більше, ніж колись думала, що зможу.

Я нахилився і поцілував її — глибоко, повільно, вкладаючи в той поцілунок усе, що не зміг сказати словами. Вона відповіла мені з тією самою ніжністю, стискаючи пальцями мої плечі, ніби намагаючись вловити мить і залишитися в ній навічно.

Та наша мить обірвалась знайомим звуком — радіоняня на тумбочці раптом ожила легким хрипом, а потім пролунав чіткий, вимогливий крик.

— Даміан… — видихнула Арі, трохи зніяковіло, кидаючи погляд у бік пристрою.

Я м’яко провів пальцями по її щоках і знову поцілував — коротко, ніжно.

— Лежи, — прошепотів я. — Я сам. Тобі потрібно відпочити, кохана.