Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

В душі Роан вже був готовий відмовитися геть від усього, навіть від відносин з Ален, лише аби з нею нічого не сталося. Для нього було важливо аби з дівчиною було все добре. А все решта уже як буде. Навіть його особисте щастя не мало ніякого значення.

Чоловік вже був в аеропорту. Він увесь той час переписувався з Ален. Бути на зв’язку з нею було чимось важливим для Роана. Так, наче б це могло її захистити від зла в особі Юнти.

Він переживав. І навіть голод не міг змусити його змінити цих відчуттів. Страх, який він зараз відчував, був тим тваринним страхом, при якому жертва розуміє, що помирає. Цей момент важко є зрозуміти тому, хто ніколи не стикався з таким відчуттям. Хто ніколи не зустрічався віч-на-віч зі смертю. Тому він не може зрозуміти того, хто це відчуває, усвідомлює свою повну безпомічність, своє безсилля перед тим, що має статися. Ось цей його страх.

Роан нервово тер руки. «О боже, лише б встигнути! Лише б встигнути!» – це все, про що він зараз думав. Якщо вони запізняться на кілька хвилин, усе може бути втрачено. Який тоді сенс з того, що спіймають вбивцю? Який тоді йому сенс з суду і вироку над Юнтою, якщо це не може підняти з мертвих. І не може порадувати живих. Не може!

Це лише для певних служб потрібна статистика по своїй роботі. А йому то що до того?