Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Сповідь афериста Фелікса Круля 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь афериста Фелікса Круля"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сповідь афериста Фелікса Круля" автора Томас Манн. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 100 101 102 ... 113
Перейти на сторінку:
варіаціями й менш численне, зустрів я на двох обідах; один з них давав грецький повірений у справах князь Маврокордато та його класично прекрасна й при цьому надивовижу поступлива дружина, другий — у голландському посольстві — барон і баронеса Фос ван Стінвік. Ці оказії давали мені можливість похизуватися своїм Червоним Левом, з яким мене всі вітали. На Авеніда мені тепер доводилося раз по раз знімати капелюха, оскільки мої світські знайомства примножилися, але все це був суто зовнішній бік життя, точніше байдужий; тоді як справжній мій інтерес був прикутий до білого будиночка там, на горі, до двоєдиного образу матері й доньки.

Чи варто говорити, що й екіпаж я завів насамперед для них. Адже таким чином я міг робити їм приємність заміських поїздок, наприклад в історичні місця, красу яких я, ще не бачивши їх, прославляв перед королем. І не було для мене нічого приємнішого, ніж дивитися на величаво породисту матір та її чарівну доньку, які сиділи на передній лавці екіпажу поруч з доном Міґелем, який іноді спеціально звільнявся для того, аби їхати з нами в який-небудь замок або монастир і давати нам роз’яснення про ці історичні пам'ятки.

Таким прогулянкам і пікнікам, що влаштовувалися раз, а то й двічі на тиждень, зазвичай передували партія в теніс і сніданок у сімейному колі Кукуків.

Незабаром моя гра стала рівнішою, незалежно від того, чи бував я партнером Зузу, чи її противником, або ж грав без неї на сусідньому корті. Дивовижні й натхненні мої подвиги теж скінчилися заодно з комічними промахами, які викривали моє невігластво в цьому виді спорту, я став просто пересічним гравцем, хоча хвилююча близькість коханої часом надавала моїм діям більше фізичного натхнення — якщо можна так висловитися, — ніж це властиво для пересічного тенісиста. Якщо б тільки мені частіше вдавалося залишатися з нею віч-на-віч! Південна суворість звичаїв на кожнім кроці чинила цьому перешкоди.

Про те, щоб зайти за Зузу й разом з нею вирушити на тенісний майданчик, не могло бути й мови; ми зустрічалися вже на місці. Побути з нею удвох на зворотному шляху теж не видавалося можливим; нас завжди хтось супроводжував, це стало вже чимось само собою зрозумілим. Про тет-а-тет у неї вдома перед обідом чи після нього у вітальні або будь де годі було й думати. Тільки в короткі хвилини відпочинку на лаві по той бік сітки, що огороджувала корт, мені зрідка вдавалося наодинці перекинутися з нею словом, і вона щоразу нагадувала мені про злощасні малюнки, вимагала, щоб я їх їй показав, точніше — віддав у повне її розпорядження. Не вступаючи з нею в суперечку з приводу її само чинних претензій на право володіти ними, я відмовлявся неможливістю знайти слушну нагоду, аби вволити її бажання. Насправді я не був певен, що в мене коли-небудь вистачить духу показати їй ці зухвалі творіння, й чіплявся за свою непевність, так само як і за її невтамовану цікавість — якщо це правильне слово, — бо приховані малюнки стали таємними, нескінченно радісними для мене ретязями, що зв’язували нас і які я ні за що на світі не хотів порвати.

Мати загальну таємницю, то ніби бути у змові з Зузу проти всіх інших — до душі це було їй чи ні — мені здавалося надзвичайно важливим та солодким. Так, я завжди з нею першою ділився своїми світськими враженнями і лише після того розповідав про них за столом у Кукуків, причому їй я все описував точніше, більш довірливо, гостріше, ніж її домашнім, радіючи, що нам можна обмінятися розуміючим поглядом, усмішкою зі спогадом про відоме лише нам самим. Наприклад, я розповів про знайомство з княгинею Маврокордато, чиї божественно прекрасні риси й постава жодною мірою не пасували до її поведінки, поведінки не богині, а субретки. Я в особах відтворив для Зузу сцену у вітальні княгині, де вона раз по раз плескала мене віялом по плечу, кокетливо висовуючи при цьому кінчик язика, моргала й узагалі робила мені найвідвертіші аванси, зовсім забувши про поважність і гідність, що мають бути притаманні жінці такої класичної краси. Сидячи на нашій лавці, ми тоді довго обговорювали цю незбагненну суперечність між зовнішністю й манерою триматися і разом дійшли висновку, що княгиня або сама не рада своїй дивовижній вроді, вважає її клопотом і своєю поведінкою бунтує проти неї, або вона викінчена дурепа й діє несвідомо: так красивий білосніжний, щойно викупаний пудель поспішає забрьохатися в глинистій калюжі.

Звичайно, всі ці подробиці я упустив, розповідаючи за столом про грецький вечір та бездоганну вроду княгині.

- … яка, звичайно, справила на вас глибоке враження, — зауважила сеньйора Марія-Пія; вона сиділа, як завжди, дуже прямо, не притуляючись до спинки стільця, а сережки її злегка погойдувались.

Я відповідав:

- Враження, сеньйоро? Ні, перший мій день у Лісабоні приніс мені такі враження від жіночої вроди, що, зізнаюся відверто, до інших я вже став нечутливим. — Я поцілував її руку та водночас, усміхаючись, зиркнув на Зузу. То був мій постійний прийом, його мені диктувала двоєдність. Коли я говорив яку-небудь люб'язність щодо дочки, то позирав на матір, і навпаки. Зоряні очі господаря будинку, який сидів на чолі невеликого родинного столу, прихильно й дещо від сторонено дивилися на ці сценки, тож здавалося, що його погляд йшов від далекого Сіріуса.

Шаноблива повага, яку я відчував до професора, ні на йоту не применшувалася від того, що, опікуючись двоєдиним образом — матері й доньки, — я іноді просто забував про нього.

- Тато завжди добрий, — справедливо обмовилася одного разу сеньйора Марія-Пія. Гадаю, що цей pater familias [203] з тією ж доброзичливою неуважністю й відсутньою добротою поставився б до розмов, які я вів із Зузу на тенісному корті або на прогулянках, коли нам траплялося йти поруч, розмов, направду, нечуваних. Ставали ж вони такими, по-перше, через її тезу, що «мовчання шкідливе», по-друге, через її феноменальну відвертість, що повністю випадала з рамок загальноприйнятих умовностей, і, нарешті, через тему, навколо якої вони крутилися постійно й наполегливо. Тема ця була «любов», що, як відомо, одного разу вже спонукала мадемуазель Кукук вигукнути «фе». Я добряче набідувався із Зузу, бо любив її й на всі лади намагався дати їй це зрозуміти. І вона це розуміла, ще б пак! Уявлення про любов, що склалися в цієї чарівної дівчини, були не тільки дивними, але й до смішного підозрілими. Здавалося, вона вважала

1 ... 100 101 102 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь афериста Фелікса Круля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь афериста Фелікса Круля"