Читати книгу - "Фараон"

— Вже дорікаєш!.. Навіть цього не соромишся робити? За те, що я заради тебе пожертвувала званням жриці і своєю цнотою!..

Царевич усе хитав головою й посміхався.

— Ніколи не думав, — мовив він, помовчавши, — що може бути правдою казка, яку селяни розповідають перед сном. А зараз бачу, що так воно й є. Послухай цю казку, Камо: може, ти отямишся і не змусиш мене втратити прихильність, яку я маю до тебе…

— Тобі ще хочеться зараз казки розповідати!.. — з гіркотою мовила жриця. — Ти вже розказав мені одну, і розумна ж я була, що послухалась тієї казки…

— Ця, напевно, піде тобі на користь, аби тільки ти зрозуміла її.

— А буде в ній щось про єврейських дітей?..

— І про жриць, тільки слухай уважно.

«Було це дуже давно в цьому самому місті Пі-Басті. Якось царевич Сатні на площі перед храмом Пта побачив дуже гарну жінку. Вона була краща од усіх жінок, яких йому доводилось досі зустрічати, а головне, мала на собі багато золота.

Царевичеві страшенно сподобалась ця жінка. Він негайно довідався, хто вона, а коли йому сказали, що це донька верховного жерця в Пі-Басті, він послав до неї свого стайничого з такими словами:

«Я дам тобі десять золотих перснів, якщо ти пробудеш зі мною годину».

Стайничий пішов до прекрасної Тбубуї і переказав їй слова царевича Сатні. Вона, вислухавши його прихильно, відповіла, як належить добре вихованій дівчині:

«Я дочка верховного жерця і ще невинна дівчина, а не якась там розпусниця. Тож, коли царевич хоче мати приємність познайомитися зі мною, нехай прийде в мій дім, де все буде приготовлене, щоб через це знайомство я не попала на язики кумась із усієї вулиці».

Пішов тоді царевич Сатні до Тбубуї, піднявся в її покої, стіни яких були виложені ляпіс-лазур’ю і блідо-зеленою емаллю. Було там багато лож, покритих царським полотном, і немало одноногих столиків, заставлених золотими келихами. Наповнивши один з таких келихів вином, Тбубуї подала його царевичеві й сказала:

«Будь ласкавий, випий!»

На ці слова царевич відповів:

«Адже ти знаєш, що я прийшов не вино пити».

Проте вони почали бенкетувати. На Тбубуї був довгий непрозорий одяг, закритий аж до шиї. Коли царевич хотів її поцілувати, вона одсунулась і сказала:

«Дім цей буде твоїм домом. Але пам’ятай, що я не вулична жінка, а невинна дівчина. Отже, якщо хочеш, щоб я тобі покорилася, заприсягнись, що будеш мені вірний, і відпиши мені своє майно».

«Нехай прийде сюди писар!» — гукнув царевич.

І коли з’явився писар, Сатні наказав йому скласти шлюбний акт і дарчий запис, за яким він усі свої гроші, рухоме майно й землю переписав на ім’я Тбубуї.

Десь через годину слуги повідомили царевича, що внизу чекають його діти. Тбубуї миттю вийшла з кімнати, але незабаром повернулась, убрана в сукню з прозорого газу. Сатні знову хотів її обняти, але вона відштовхнула його.

«Дім цей буде твоїм, — сказала Тбубуї. — Але пам’ятай, що я не яка-небудь ледащиця, а невинна дівчина. Отже, якщо хочеш мене мати, нехай твої діти зречуться твого майна, щоб потім вони не судилися з моїми дітьми».

Сатні покликав своїх дітей нагору і звелів їм підписати акт зречення від майна, що вони й зробили. Та коли він, знуджений довгим опором, хотів наблизитись до Тбубуї, вона відхилилась, кажучи:

«Дім цей буде твоїм. Але я не якась там розпусниця, а чиста дівчина. Тож, якщо ти справді кохаєш мене, накажи вбити своїх дітей, щоб вони потім у моїх дітей не повідбирали майна…»

— Яка довга історія!.. — нетерпляче перебила Кама.

— Зараз скінчиться, — відповів Рамзес — І знаєш, Камо, що сказав Сатні?

«Якщо ти цього хочеш… нехай станеться злочин!..»

Тбубуї не треба було повторювати двічі. На очах у батька вона наказала повбивати дітей і закривавлені їхні тіла викинула з вікна на поживу собакам і котам. І аж тоді Сатні увійшов до її покою і спочив на її ложі з чорного дерева, прикрашеному слоновою кісткою.

— Тбубуї добре робила, що не вірила обіцянкам чоловіків!.. — роздратовано сказала фінікіянка.

— Але Сатні зробив ще краще, — відповів наступник трону. — Він прокинувся… бо його страшний злочин був лише сном… І ти, Камо, запам’ятай собі, що найкращий спосіб пробудити мужчину з любовного сп’яніння — це проклинати його сина…

— Заспокойся, мій повелителю, я ніколи більше не згадаю ні про свою недолю, ні про твого сина, — сумно промовила фінікіянка.

— А я не зміню своєї ласки до тебе, і ти будеш щаслива, — закінчив Рамзес.

Розділ сороковий

Вже й серед населення міста Пі-Баста почали ширитись грізні чутки про лівійців. Розповідали, що розпущені жерцями воїни-варвари, повертаючись на свою батьківщину, спершу жебрачили, потім крали, а врешті почали грабувати й палити єгипетські села та вбивати людей.

Так вони за кілька днів напали на міста Хіненсу, Пімат і Каса, на південь від Мерідового озера і знищили їх. Так загинув караван єгипетських купців і прочан, що повертався з оазису Уїт-Мехе. Весь західний кордон держави був під загрозою, і навіть з Тереметіса почали тікати жителі. В тих місцях з боку моря з’явилися зграї лівійців, нібито вислані грізним ватажком Мусавасою, який, здається, збирався в усій пустелі оголосити священну війну проти Єгипту.

Тому, коли часом увечері західний край неба червонів надто довго, жителів Пі-Баста обіймала тривога. Люди збиралися на вулицях, деякі виходили на плоскі дахи або вилазили на дерева і звідти сповіщали, що бачать пожежу в Менуфі або в Сохемі. Були навіть такі, що, незважаючи на темряву, бачили, як утікають жителі, або їм привиджалися ватаги лівійців, що посувалися в напрямі Пі-Баста довгими чорними шеренгами.

Незважаючи на тривогу серед людей, урядовці ному поводилися цілком байдуже, бо центральна влада не надсилала їм ніяких наказів.

Царевич Рамзес знав про неспокій народу і бачив байдужість сановників Пі-Баста. Лютий гнів охоплював його, що він не отримує ніяких розпоряджень з Мемфіса і що Мефрес та Ментезуфіс навіть не говорять з ним про небезпеку, яка загрожує державі.

Бачачи, що обидва жерці не звертаються до нього і навіть ніби уникають розмови з ним, намісник і собі не шукав зустрічей з ними і не робив ніяких військових приготувань.

Врешті він перестав одвідувати розташовані під Пі-Бастом полки, а натомість, зібравши в своєму палаці всю знатну молодь, розважався й бенкетував, заливаючи вином обурення на жерців і тривогу за долю держави.

— Ось побачиш, — сказав він