Читати книгу - "Фараон"

— А ти будеш мені вірний?

— Я, і вся знать, і військо, присягаюсь тобі в цьому.

— Годі! — сказав царевич. — Нехай собі зараз розпускають наймані полки… нехай підписують угоди… нехай криються від мене, мов кажани, і нехай обдурюють нас усіх!.. Але настане час… А тепер, Тутмосе, спочинь після дороги і приходь до мене ввечері на бенкет… Ці люди так мене обплутали, що я можу лише розважатись… Ну що ж, будемо розважатись… Але колись я покажу їм, хто справжній володар Єгипту: вони чи я…

З того дня в палаці знову почалися бенкети. Царевич, ніби соромлячись своїх воїнів, не провадив з ними військової муштри. Натомість палац його кишів знаттю, офіцерами, фокусниками і співачками, а ночами відбувались несамовиті оргії, де звуки арф змішувалися з вереском п’яних гуляк і спазматичним сміхом жінок.

На один із таких бенкетів Рамзес запросив Каму, але вона відмовилась. Царевич образився на неї. Помітивши це, Тутмос спитав Рамзеса:

— Мені казали, володарю, що Сара втратила твою ласку?

— Не згадуй мені про цю єврейку, — відповів царевич. — Хіба ти не знаєш, що вона зробила з моїм сином?

— Знаю, — відповів улюбленець, — але мені здається, що це сталося не з її вини. Я чув у Мемфісі, що твоя богорівна мати, цариця Нікотріс, і достойний міністр Гергор зробили твого сина євреєм, щоб він міг колись стати ізраїльським царем.

— Але ж у ізраїльтян немає царя, є лише жерці і судді, — перебив царевич.

— Немає, але вони хочуть його мати їм теж надокучила влада жерців.

Наступник зневажливо махнув рукою.

— Візник його святості, — сказав він, — важить більше, ніж усі ті царі, а тим паче якийсь там цар ізраїльтян, якого ще навіть немає…

— В кожному разі, Сарина провина не така вже велика, — наполягав Тутмос.

— Так знай, що колись я відплачу і жерцям.

— У цьому випадку вони теж не дуже винні. Достойний Гергор зробив це, прагнучи збільшити славу й могутність твоєї династії, і діяв він з відома цариці Нікотріс.

— А Мефрес чого втручається у мої справи?.. — спитав царевич. — Адже він повинен пильнувати тільки храми, а не впливати на долю нащадків фараона…

— Мефрес геть здитинився… Весь двір фараона сміється зараз з його дивацтв, про які я, правда, сам нічого не знаю, хоч майже щодня бачив і бачу святого мужа…

— А це цікаво! Що ж він робить?..

— Він по кілька разів на добу, — відповів Тутмос, — відправляє урочисту службу в найпотаємнішій частині храму і наказує своїм жерцям стежити, чи боги не підносять його в повітря під час молитви.

— Ха-ха-ха! — розсміявся наступник трону. — І все це діється в Пі-Басті, на наших очах, а я нічого не знаю…

— Це жрецька таємниця…

— Таємниця, про яку говорять усі в Мемфісі!.. Ха-ха-ха! В цирку я бачив халдейського фокусника, який теж піднімався в повітря.

— І я бачив, — сказав Тутмос, — але це був фокус. А от Мефрес хоче справді вознестися над землею на крилах своєї побожності…

— Нечуване блазенство! — мовив царевич, — Що ж на це інші жерці?

— Здається, в святих папірусах є згадки, що в давні часи бували в нас пророки, які вміли підніматися в повітря, тому жерців не дивує це бажання Мефреса. А оскільки, як тобі відомо, у нас підлеглі бачать те, що подобається їхнім начальникам, то деякі святі мужі кажуть, що Мефрес справді під час молитви підноситься на кілька пальців від землі…

— Ха-ха-ха!.. І цією великою таємницею розважається весь двір, а ми, як селяни або землекопи, навіть не догадуємось про чудеса, що діються у нас під боком… Нещасна доля наступника єгипетського трону!.. — сміявся царевич.

Заспокоївшись, Рамзес, на повторне прохання Тутмоса, наказав перевести Сару з дитиною з дому для челяді в маленький палац, де перші дні жила Кама.

Слуги наступника трону щиро зраділи цьому наказові володаря, і всі служниці, невільники і навіть писарі провели Сару до нової домівки з музикою й вигуками радості.

Фінікіянка, почувши галас, запитала, що сталося. А коли їй відповіли, що Сара знову здобула ласку наступника трону і що з челядницької вона знову перейшла до палацу, колишня жриця розлютилася і звеліла покликати до себе Рамзеса.

Царевич прийшов.

— Так от як ти поводишся зі мною!.. — крикнула Кама, вже геть не тямлячись. — Так от як!.. Ти обіцяв мені, що я буду першою твоєю жінкою, та не встиг молодик обійти й половини неба, як ти зламав свою обіцянку! Може, ти думаєш, що помста Ашторет падає тільки на жриць і не досягає синів фараона?..

— Скажи своїй Ашторет, — спокійно відповів царевич, — щоб вона ніколи не погрожувала царським синам, бо й вона піде в дім для челяді.

— А, розумію! — кричала Кама. — Я піду в дім для челяді, може, навіть у в’язницю, а тим часом ти будеш проводити ночі з своєю єврейкою!.. За те, що я для тебе зреклася богів…

накликала на свою голову прокляття!.. За те, що не маю тут спокійної години, що змарнувала для тебе молодість, життя, навіть душу, — ти так мені платиш?..

Царевич визнав у душі, що Кама й справді багато чим пожертвувала заради нього, і відчув каяття.

— Я не був і не буду в Сари, — відповів він. — Але що тобі шкодить, коли ця нещасна жінка житиме спокійно й зможе вигодувати свою дитину?

Фінікіянка затремтіла. Вона піднесла вгору стиснуті кулаки, волосся її наїжилось, а в очах спалахнув вогонь ненависті.

— Отак ти мені відповідаєш?.. Єврейка нещасна, бо ти вигнав її з палацу, а я мушу бути задоволена, хоч боги вигнали мене з усіх своїх храмів… А душа моя… душа жриці, що потопає в сльозах і в розпачі, хіба вона не значить для тебе більше, ніж цей єврейський виплодок, ця дитина… щоб вона згинула… Щоб її…

— Замовкни! — крикнув царевич, затуляючи їй рот. Кама злякано відсахнулась.

— То мені не можна навіть скаржитись на мою недолю?.. — спитала вона. — Якщо ти так піклуєшся про цю дитину, то навіщо було викрадати мене з храму, нащо було обіцяти, що я стану в тебе першою жінкою?.. Гляди ж, — знову почала кричати вона, — щоб Єгипет, дізнавшись про мою долю, не назвав тебе віроломним!..

Царевич хитав головою і усміхався. Нарешті він сів і сказав:

— Воістину, мій учитель мав рацію, коли остерігав мене від жінок. Ви — мов дозрілий персик перед очима людини, язик якої висох од спраги… Але тільки на вигляд… Бо горе нерозумному, що насмілиться розкусити цей гарний плід: замість прохолодного солодкого