Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

Становище українських угодовецьких політиків

На вістку про вбивство польського посла Голуфка українські угодовецькі політики з поспіхом склали вислови співчуття родині вбитого та польському урядові, засуджуючи вбивство. Так, наприклад, уже 1 вересня 1931 р. жидівсько-польська газета „Xвіля” повідомила, що „першою кондоленційною телеграмою у зв'язку з убивством Голуфка, що її одержав польський уряд, була телеграма „Українського Наукового Інституту в Варшаві” такого змісту:

„У невимовному смутку від імени Українського Наукового Інституту просимо прийняти вислови найглибшого співчуття з причини трагічної смерти бл. п. Тадеуша Головка. – О. Лотоцкі, – Р. Смаль-Стоцкі”.

„Курєр Варшавскі” з 1.9. 1931 р. при описі похорону Голуфка подав, що за домовиною поруч офіціяльних представників найвищих польських державних чинників ішов теж представник УНДО (Українського Національно-Демократичного Об'єднання), адвокат з Дрогобича д-р Ільницький. Варшавський „Експрес Поранни” з 2 вересня 1931 року, у своєму звідомленні п. з. „Похорони бл. п. Тадеуша Голуфка” писав:

„Українською мовою, від імени українського населення Волині, промовляв посол Петро Певний, голова Волинського Українського Об'єднання, прощаючи трагічно померлого приятеля українців такими словами: „Злочинна рука ворога-варвара зробила, що перестало битися велике серце. Цей ворог – ворог відродження українського народу, мабуть, добре розуміє, що здорова частина українського народу в Польщі щораз льояльніше ставиться до польської держави, тож за всяку ціну він намагається усунути найвиднїші одиниці серед одного й другого громадянства, які насамперед бажають розв'язати українське питання як внутрішню справу польської держави”.[159]

А „Нови Дзєннік” з 2 вересня 1931, в статті „Українська еміґрація осуджує замах”, інформував:

Український Центральний Комітет у Речіпосполитій Польській[160] оголосив наступний комунікат: Трагічна смерть бл. п. Тадеуша Голуфка викликала потрясаюче враження серед української еміґрації в Польщі. На вістку про смерть щирого приятеля українського народу, який втішався надзвичайною популярністю між українською еміґрацією, зібралися в неділю на нараду найвищі чинники української еміґрації, які перебувають у Варшаві, та представники таких українських організацій: Українського Центрального Комітету Речіпосполитої Польської, Варшавського відділу того ж Комітету, Товариства ім. Симона Петлюри, Товариства б. Вояків Армії УНР, Українського Клюбу у Варшаві, Союзу Українок-еміґранток, Товариства помочі політичним збігцям з України, корпорації академіків „Запоріжжя”, Союзу Українських Інженерів і Техніків на Еміґрації, Українського Військово-історичного Товариства, Товариства помочі студентам українцям і Українського Правничого Товариства. На зібранні повстанням з місць вшановано пам'ять трагічно померлого Т. Голуфка. Опісля виголошено ряд промов, присвячених особі небіжчика, в яких підкреслювано його непорочне чистий характер, як теж великі заслуги для українсько-польського зближення і для самостійницьких змагань українського народу. Промовці стверджували, що огидний акт скритовбивства великого приятеля України є ділом ворогів як польського, так і українського народів... Зібрання українських делеґатів суспільних організацій створило комітет для вшанування пам'яті бл. п. Т. Голуфка під проводом голови Українського Центрального Комітету Речіпосполитої Польської, п. М. Ковальського”.

Українським опортуністам з Наддніпрянщини „гідно” дотримували кроку в складанні вірнопідданчих заяв з приводу убивства Голуфка теж західньоукраїнські угодовці. 31 серпня 1931 р. УНДО видало свій окремий комунікат, опублікований у щоденнику „Діло” з 2. 9., в якому, між ін., сказано:

„Українське Національно-демократичне Об'єднання завжди протиставилося з засадничих мотивів методам особистого чи масового терору, як засобам політичної боротьби. Тому і в даному випадку Екзекутива і Президія Української Парляментарної Репрезентації безумовно й рішуче осуджують акт убивства пок. посла Тадея Голуфка, без огляду на те, хто не був би його спричинником”.

З вихвалюванням Голуфка, як небувалого приятеля українського народу, виступив теж орган уенерівщини у Франції „Тризуб” (6. 9. 1931), пишучи, між ін., таке: „В одному ми, знаючи Голуфка, не маємо сумніву, – це в тому, що він щиро й гаряче бажав порозуміння в Галичині. Що це порозуміння хотів він утворити не тільки для того, щоб лад і спокій панували в його державі, але й для того, щоб галицька проблема не стояла на перешкоді до зближення вищого порядку, до державного зближення поміж Польщею й Україною. Цій справі надавав Покійний найбільшої ваги. І сходить він у довчасну могилу як борець за це зближення, що вірив у майбутнє близьке відновлення Української Народньої Республіки”.

За що вбито Голуфка?

У зв'язку з такими заявами українських опортуністичних політиків з обох боків Збруча та їхнім однозгідним вихвалюванням польського політичного діяча Тадеуша Голуфка, як великого й щирого приятеля українського народу й української державности, мусить виринути запитання: так завіщо ОУН убила того Голуфка?

Натяк на те, чому Голуфко згинув з рук бойовиків Організації Українських Націоналістів, видно в цитованому нами уривкові надгробної промови М. Ковальського: ОУН силою усунула Голуфка з політичної арени як одного з найвизначніших і найактивніших польських державно-політичних діячів, які „бажають у першій мірі розв'язати українське питання як внутрішню справу польської держави”.

Цю, мимовільно висловлену українським угодовецьким політиком, фразу достатньо розшифровують тодішні польські газети і – сам Голуфко. І так, польська газета „Час” у числі з 2. жовтня 1931 року завважила:

„Ідентичний характер специфічного трагізму двох смертних замахів, жертвою яких упав колись намісник (Галичини) Потоцкі, а тепер Голуфко, не підлягає найменшому сумніву. Обидвох убито тому, щоб перетяти нитку угоди, яка нав'язувалася між польським і українським суспільствами, вбито обидвох як найчільніших представників угодового напрямку”.

А газета „Напшуд” пояснювала:

„Його урядовою діяльністю було ведення переговорів... Найважливішим його завданням були переговори з українськими політиками, щоб прихилити їх до відтягнення з Женеви скарг на відому пацифікацію”.

Пояснення до цього додав колишній шеф Голуфки в польському уряді С. Туґут у газеті „Роботнік”:

„Виступати з пропозицією угоди наступного дня після пацифікації було, здається, невчасним помислом, якщо змагається до справжньої і щирої угоди”.[161]

Доказом того, що намагання Голуфка привести до такого стану, щоб українська парляментарна репрезентація офіційно, від імени західніх українців, відкликала з Ліґи Націй українську скаргу проти польської „пацифікації”, – не було чимось відірваним у його діяльності, як, наприклад, стаття „Слова Польскєґо” з 5. 10. 1931 р. п. н. „Програма, яка буде виконана”: „Бл. пам. Голуфко був абсолютно проти яких-небудь автономістичних думок, звідкіля вони не виходили б. Мало того. Він був також проти творення денебудь у Галичині українського університету. Бо слушно вважав, що за теперішнього стану справ, коли болюча для нас проблема ще вічно виступає як політична катеґорія, давати українському населенню яку-небудь автономію чи університет, це тільки утривалювати й ще збільшувати цю політичну катеґорію, а тим самим сепаратизм, себто, унеможливлювати реалізацію