Читати книгу - "Зірки Егера"

— Ну, підходь ближче, дервіше! — люто закричав Мекчеї.— Ближче!

Юмурджак сахнувся. В його руках блиснув кончар.

— Ну, підходь! — підбадьорив його Мекчеї.

І він не тільки не відштовхнув човна від берега, а й вискочив з нього і кинувся, з веслом на Юмурджака.

Дервіш повернувся назад і кинувся навтьоки.

— Назад, Мекчеї!— наказав Гергей.

Мекчеї спокійно рушив до човна й одним ривком відштовхнув його від берега.

Тим часом підоспіло ще з десятеро турків, і злісні крики полетіли вслід човну, що загойдався на хвилях.

Тягар справді виявився надмірним. Човен ледь піднімався над водою. Щоб не зачерпнути води, довелося сидіти непорушно. А турки бігали берегом туди й сюди, сподіваючись знайти човна й кричали:

— Каїкчі! Каїкчі! Гей, каїкчі![58]

Мекчеї обернувся до цигана:

— Куди плисти?

Циган зіщулився на кормі, цокотячи зубами від страху. Він ледве спромігся відповісти.

— Спочатку об'їдемо з-замок...

— А що там, за цим замком?

— Нічого.

— Ліс, поле?

— Городи, к-кущі.

Циганка скрикнула:

— Знайшли човна!

І справді, човен відчалив від берега. У ньому сиділо шестеро чоловік, але в них була тільки одна пара весел. Решта турків розбіглися в пошуках ще одного човна.

— Хто з нас вміє плавати? — спитав Мекчеї.

— Я, ваша милість, не вмію,— відповів циган, тремтячи всім тілом.

— Якщо перекинемось, чіпляйся за ніс човна.

— Ні, Пішто, так діло не піде,— заперечив Гергей.— Ти тільки веслуй до того берега. Треба виїхати на таке місце, щоб можна було стати ногами на дно.

— А потім що?

— У мене з собою два фунти пороху. Я змочу його і підпалю. Коли турки підійдуть ближче, зразу жбурну в них. Тоді ти вискакуй з човна, за тобою я, потім Янчі й Маті. Турки розгубляться, і ми з ними легко впораємося поодинці.— Він простягнув цигану трут і кресало.— Викрешуй вогонь!

Мекчеї мовчки повернув до східного берега. Але до нього було ще далеко, мабуть, з годину веслування. Вони мовчки сиділи в човні. Мекчеї веслував, чергуючись з Маті. Часом він глибоко занурював весло у воду, однак дна ще годі було дістати.

Турки, голосно лаючись, пливли за ними.

Гергей намочив руку і, розкачавши на спині Шаркезі порох, зробив з нього чорний млинець, завтовшки з палець.

— Ну, а тепер, Ево, додай всередину трошки сухенького.

Ева відкрутила рогову затичку на порохівниці і насипала на млинець сухого пороху.

Гергей склав млинець і зліпив щось на зразок вареника, потім загорнув його у хустину, відігнувши тільки один ріжок, щоб можна було підпалити порох.

— Дно,— раптом сказав Мекчеї, хоча вони заїхали трошки далі середини затоки.

Мекчеї попрацював на славу. Турки майже не наблизились до них — човен їхній йшов на відстані доброго кидка плоским камінцем.

Гніт уже зайнявся?

— Горить,— відповів циган.

— Дивися, щоб вогонь не згас. А ти, Мекчеї, веслуй тихіше. Розверни човна так, щоб стати до них бортом. Тільки пильнуй, щоб вони не наїхали на нас. Якщо розженуть човна, нехай краще пропливуть мимо.

— Не бійся, поверну.

— Коли будемо від них кроків за десять, циган нехай зповзе з носа у воду. І циганка теж. Мабуть, і тобі, Ево, доведеться так зробити, але тільки в ту мить, коли кину порох. Вони не повинні знати, що тут вода сягає тільки по пояс. Хай поплавають! — Гергей зав'язав хустину міцніше, затягнувши вузлик зубами. Потім вів далі:

— Якщо вибухом їх викине з човна, ти, Мекчеї, залишайся на місці з веслом. Ми з Янчі стрибнемо у воду і вдвох будемо бити плавців. Якщо вони дуже розгубляться, тоді ти, Маті, захопи їхній човен і бий кожного, хто чіплятиметься за нього.

— А я? — запитав циган.

— Ви троє тримайте наш човен, щоб Мекчеї не випав з нього.— Гергей нахилився і шепнув Еві на вухо:

— Спустись у воду з того боку і заховайся там, щоб порох не обпік тобі обличчя. А тоді хапай друге весло і лупи ним