Читати книгу - "Марина — цариця московська"

Джейн завагалася це робити — беззаконня!

Попереджені претендентки на трон встигли вчасно сховатися, і за ними, як кажуть, і слід охолов. Але досить швидко Мері проголосить себе королевою і почне активно збирати біля себе прихильників, розсилаючи листи у всі графства й міста.

З новою силою спалахнула боротьба за владу.

На боці Джейн, що явно була в тій боротьбі пасивною, поклавшись на волю Божу, виступила аристократія, за Марією (Мері) стояли сквайри і простий люд. Це був конфлікт не стільки між королевами, скільки між аристократією і простим людом.

Мері-Марія розгорнула бурхливу діяльність, обіцяючи всі блага простолюдинам, якщо ті підтримають її до кінця. Мері була хитрою, підступною, рішучою та дієвою і великою популіст­кою — вона всім і все обіцяла, обіцяла, обіцяла. Обіцяла, навіть зарані знаючи, що всіх обіцянок вона здійснити, навіть ставши королевою, не зможе. Але все одно обіцяла. А простолюдини завжди люблять обіцянки і легко купуються на них.

Мері швидко стала популярною і обіцяла блага ще з більшим запалом. Навіть вже вірячи, що вона неодмінно виконає ті обіцянки.

Війська почали переходити на бік Марії — навіть команди кораблів, посланих заарештувати Марію, стали на її бік.

Бачачи таке, лорди покинули Джейн.

Всього лише на дев’ятий день свого правління королева Джейн зосталася одна-однісінька — якщо не рахувати її батька.

Прийшли солдати Марії, аби заарештувати Джейн.

«Зійди, дитя, з трону, тут тобі не місце», — заявили їй.

Джейн покірно залишила трон.

Колишня Мері, а тепер Марія Тюдор зійшла на трон під ім’ям Марії I.

Зігнорувала дев’ятиденне правління своєї кузини. І хоч її проголосили королевою 19 липня 1553 року, але початком свого правління вона вважала 10 липня, день смерті Едуарда. Виходило, що ніякої королеви Джейн, протягом бодай і дев’яти днів, не було.

Але Джейн була, її разом з двома фрейлінами взяли під варту. Також були заарештовані її чоловік, батько і герцог Нортумберлендський.

Його стратили 22 серпня 1553 року.

Чоловік Джейн, з яким вона встигла прожити лише два місяці, опинився в похмурому підземеллі в’язниці (вся його провина полягала в тому, що він був чоловіком Джейн — протягом двох місяців), де днями вирізував на стіні ім’я своєї коханої дружини, готуючись разом з нею зійти на плаху, — він любив юну королеву.

Перед вікнами темниці, до якої було запроторено Джейн, Марія веліла поставити плаху, де щодня на очах у нещасної Джейн відрубували голови.

У тім числі відрубили голову й Гліфорду Дадлі, чоловікові Джейн.

І невдовзі леді Джейн, вчорашню королеву, нарядили у все чорне і повели до тієї плахи. Її фрейліни плакали і падали, не в змозі йти.

Джейн легко піднялася на ешафот і тихо звернулася до юрби, тримаючи в руках молитовник:

— Добрі люди, я прийшла сюди вмерти... Урочисто свідчу: я не винна перед Богом. А тепер, добрі люди, в останні хвилини мого життя не залишіть мене своїми молитвами.

Ставши на коліна, вона прочитала псалом, зняла вуаль, розстебнула комір плаття, аби оголити шию, і сама собі зав’язала очі білою хусткою...

Кат припав до її ніг, благаючи жертву простити його за те, що він зобов’язаний нині зробити. Джейн як могла втішала його, а потім голосно мовила:

— Прошу вас, кінчайте скоріше!

Опустила голову на плаху і звернулася до неба, у якому в ту мить так ясно засяяло сонце, виглянувши з-за похмурих хмар:

— Господи, до рук Твоїх передаю дух мій!..

У світлі ранкового сяючого сонця блиснула сокира й піднялася вже червоною, а в корито біля плахи покотилася голівка юної королеви... Народ ахнув і завмер.

— Молімося, люди добрі! — хтось крикнув на площі, і вся площа почала тихо молитися, аби Господь прийняв душу убієнної раби Божої Джейн...

А побула вона королевою усього лише дев’ять днів.

Марія I, жорстока й свавільна, правитиме п’ять років і встигне заслужити прізвисько Кривава.

Марина Мнішек побуде російською царицею, законно коронованою, теж дев’ять днів. А потім їй теж випаде арешт і загибель у Коломенському кремлі.

Але ті дев’ять днів її царювання і водночас дев’ять днів її весілля з царем Дмитрієм Івановичем були всуціль веселими.

Просто-таки розвеселими!

А потім...

Потім...

Якось уже так повелося, що коли жінка, наприклад, зраджує свого чоловіка (явище не таке вже й поодиноке в роду хомо сапієнса), причому робить це майже відкрито, навіть особливо не криючись, то муж її законний чомусь дізнається про те, як правило, останнім.

Уже всі сусіди та знайомі знають, а чоловік усе ще перебуває в благодушному незнанні. Себто хлопає вухами, благовірний.

І нарешті дізнається тоді (Як? Коли? Та не може цього бути! Я ж їй так довіряв!!!), коли практично вже не можна нічого змінити. І тим більше покращити ситуацію чи переграти її на краще.

Так сталося і з царем Дмитрієм Івановичем, тоді, у травні 1606 року, під час розвеселих гульок з нагоди вдалого весілля, — тільки з тією різницею, що зрадила його не дружина. Але про ту зраду він дізнається практично останнім, за мить до власної загибелі...

Царське весілля після 8 травня, коли Дмитрій і Марина були урочисто повінчані (Марина ще й коронована на царицю російську — подвійна причина для веселощів), тривало ще цілих дев’ять днів. Аж до трагічного 17 травня, коли вже й справді нічого неможливо було змінити. Зрада була організована на найвищому рівні і майстерно проведена