Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Клуб «100 ключів» 📚 - Українською

Читати книгу - "Клуб «100 ключів»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Клуб «100 ключів»" автора Жорж Сіменон. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 100 101 102 ... 119
Перейти на сторінку:

Вони зайшли до метро.

З цього приводу колеги не раз, брали на глум комісара. Він був єдиний із начальників бригад, хто обходився без власного автомобіля. А втім, це було легко пояснити — змолоду, коли в нього був час та бажання вчитися водити, бракувало грошей на машину.

А зараз вчитися було вже пізно, тим більше, із його звичками задивлятися на перехожих, милуватися, задерши голову, грою сонця в кронах дерев чи просто поринати у похмуру задуму під час надто складних розслідувань.

Мегре з осміхом думав про все це, сидячи поруч з дружиною у вагоні метро і погойдуючись разом з нею то ліворуч, то праворуч, то вперед, то назад.

Врешті, машину могла б водити пані Мегре. В Парижі побачити жінку за кермом сімейного автомобіля було нормальною річчю. Колись він навіть запропонував їй піти на курси для водіїв.

— Ти хочеш, щоб я відповідала за тонну металу, яка рухається зі швидкістю ста кілометрів на годину?.. Та я умерла б від самого страху наїхати на когось чи наскочити на інші машини… А надто коли автоінспектори весь час примушують підвищувати швидкість…

У Жанв'є була невеличка чортопхайка на шість кінських сил. Люка теж уже кілька років складав гроші, щоб купити собі щось подібне. Мабуть, доведеться і їм придбати машину після переїзду до Менгу-на-Луарі, щоб геть не відстати від двадцятого сторіччя. Можливо, згодом вони навчаться відрізняти червоні вогні світлофорів від гумових надувальних куль! Але в Парижі усе-таки краще їздити поїздом метро.

— Про що ти думаєш?

— Так, ні про що…

Ні про що і водночас про все — про життя, про свою довгу службу, про ранкову аудієнцію в кабінеті префекта, про Манюєля в інвалідній колясці, про кумедну дівчину Алін.

Ресторан з таємниче завішеними тюлем вікнами містився майже в самому кінці авеню. Дуже комфортабельний, елегантний, він зараз був майже порожній — більшість його завсідників уже від'їхала кудись на позаміські дачі або до моря. Вузькі сходи в правому кутку вестибюля вели донизу, але вхід туди був перепнутий червоною завісою.

— Може, ви бажаєте сісти біля вікна?

— Ні, тут…

Мегре показав пальцем на столик навпроти сходів і, запропонувавши дружині сісти, заходився вивчати. меню.

— Що ти скажеш про качку з апельсинами?

— А ще щось є?

— Ціла сторінка…

Вони все-таки замовили фірмову качку з апельсинами, кілька салатів та пляшку мінеральної води — як данину шановному Пардонові.

Метрдотель тим часом устиг шепнути офіціантам:

— Це комісар Мегре…

Всі з цікавістю дивилися на нього.

Таке траплялося з ним не вперше, та, незалежно від того, що міг би подумати з цього приводу префект, це було не дуже приємно.

— В тебе була якась причина вибрати саме цей ресторан? Ми ніколи раніше тут не були…

— Ні, я був, не пам'ятаю вже в зв'язку з якою справою… Коли не помиляюсь, я шукав міжнародного шахрая, який любив тут обідати…

— Зовні цей ресторан цілком благопристойний…

— Міжнародні шахраї обідають лише в благопристойних ресторанах і живуть в найфешенебельніших готелях…

Була вже дев'ята. До ресторану зайшла молода, дуже просто одягнута жінка і рушила вниз по сходах. Навряд щоб це була клієнтка — скоріше прислужниця в гардеробі чи вбиральні.

Ще хвилин за десять туди попрямував якийсь чолов'яга зі змореним обличчям. Він також не належав до золотої молоді, а до тих, хто її обслуговував.

Хоча клуб відкривався пізніше, там уже почали прибирати та готуватися до прийому гостей, так само, як це робиться вранці в усіх паризьких барах і кав'ярнях.

Трохи приглушені важкою червоною портьєрою, знизу долинули кілька музичних акордів — спочатку в одній тональності, потім у другій: хтось настроював музичний автомат.

— Ну як, смачніше, ніж удома?

— Смачніше, ніж удома, не буває…

Погляди, посмішки, промовистіші за будь-які слова… Розмова ні про що і про все на світі… І весь час, не показуючи цього, пані Мегре пильно стежила за своїй чоловіком, намагаючись здогадатися, чи дуже йому болить.

Вперше в житті, прийшовши з нею до ресторану, Мегре не замовив вина, а це була вже тривожна ознака. Вона завжди радила йому менше пити, але зараз не могла збагнути, чи він просто вирішив догодити їй, чи, може, сам відчув небезпеку.

— Хочеш сиру? Тут, здається, непоганий рокфор…

— Поклади мені шматочок…

Мегре кивнув пальцем метрдотелеві.

— Пробачте, шановний, тут у вас, кажуть, є клуб?

— Так, мосьє… Клуб «Сто ключів».

— Чому саме сто?

— Це вже не моя парафія… Я працюю в ресторані, а не…

— Туди пускають усіх?

— Ні. Вхід туди суворо обмежений. Тільки для членів…

— А як до нього записатися?

— У вас справді є таке бажання?

Він не міг приховати свого подиву і насторожено поглядав то на комісара, то на пані Мегре.

— Це вас дивує?

— Ні… Тобто, так… Це передусім молодіжний клуб. Сюди вечорами приходять потанцювати хлопці й дівчата… Скоро вони почнуть сходитися… Хочете, я покличу менеджера?

Останню фразу він вимовив уже по дорозі до підвалу.

Він пробув там досить довго, а потім вийшов уже в супроводі одягнутого в смокінг молодика, обличчя якого вдалося комісарові знайомим.

— Це мосьє Ландрі… Він вам розповість про все, що вас цікавить…

Той простяг руку.

1 ... 100 101 102 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб «100 ключів»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Клуб «100 ключів»"