Читати книгу - "На уходах"

Сьогодні в полуднє я їв у курені ложкою мого брага Максима, що у полтавському, а тепер не маю. Ну, так що ж? То і вечеряти не буду, овва! Чи то раз водилося мені цілу днину не їсти?

— Не журись, ложку тобі я сьогодні ви годжу, а завтра, або ще й нині піди на базар і купи. А с в тебе які гроші?

— Нема, — відповів Івась не задумуючися. Та зараз нагадав свого червінця, і спаленів із сорому, що не сказав правди.

— Як нема, то я тобі позичу. У мене п’ятак є. Я учора прочитав одному неграмотному козакові листа від рідні та й п’ятака заробив. Колись мені віддаси.

Цього Івась не хотів та й каже:

— У мене лиш малих грошей немає, а є в мене цілий червоний, мені його дядько Касян подарував.

— Ти червоного не рахуй, заховай його на яку другу потребу, я тобі таки п’ятака позичу.

Вони розмовляли так біля лежанки Андрія, куди він пішов за ложкою шукати.

— Ти не думай, — продовжив Андрій, — що у нас на Січі так на гроші тяжко. Куди! Тут можна інколи і червінця відразу здобути, хто лише меткий і проворний. — Андрій не докінчив, бо зараз посідали за стіл і взялися їсти.

По вечері знову помолились гуртом, отаман подякував від цілої громади кухареві за вечерю і висипалися на майдан.

— Я тобі не договорив, як тут можна грошей добути.

Треба тобі се казати зараз, бо, може, ще й нині така нагода трапитись. Ось послухай. Не раз розохотиться якийсь запорожець, прийде між нас на майдан та й скаже: «Ну-те хлоп’ята, горобчики, ось червінця кидаю, хапайте!» І справді кине червінцем угору. Всі поздирають голови і понаставляють руки. Інколи вдасться схопити його рукою у повітрі, а як червінець впаде на землю, то підуть хлопці по землі в переверти, поки хтось його не здобуде. А запорожець візьметься під боки та сміється. Поприходять ще й інші та давай червінцями кидати на втіху. Не один наш брат синців набере і нічого не здобуде, а інший то так без великого труду червінця захопить. А вже як ухопить хто в руку, то не вільно йому видирати, бо за се його покарали б. Я тобі на се говорю, щоб ти не боявся від мене позичати, що ось не буде з чого віддати. Я сьогодні завважив, що ти хлопець жвавий. Ти й за бігання гроші легко добудеш.

— А за бігання як?

— Ось як: тут знов запорожці. Прийде, вибере собі двох: ану хлопці, перебігайтеся! Хто швидше до моєї шапки добіжить, той і нагороду здобуде. А ще тобі скажу, де ложку купити. Та ти підожди. Завтра вранці підемо оба, я тобі сторгую. А вмієш ти вже азбуки складати?

— Ні, я не знаю зовсім. Що воно таке?

— Так підожди. Я впрошу завтра вчителя, щоб мені тебе віддав під руку. У нас так водиться, що початкових новиків учать старші школярі й аж опісля ти йдеш під бакалавра. Не знаю, кому би ти попався. А навіщо тобі того, щоб тебе інколи за чуба скубнули? Ми оба згодимося.

Івась був дуже радий, що знайшов такого доброго товариша і приляг до нього цілим серцем. Звичайно у хлопців з приязнею дуже не церемоняться. Так воно було й тут. Хлопці відразу полюбилися, пристали один до одного.

По вечері пішли на майдан гуляти, поки не закалатали знову, що спати йора. Андрій заорудував так, що Івасеві випала лежанка біля нього. Івась не гаючись довго, поклався спати і зараз заснув. Рано хлопці повставали, помолились і стали вчити завдану науку. Івасеві нічого було вчитися, і вони з Андрієм пішли на базар за ложкою.

— Ти не відзивайся нічого, я сам торгуватиму, а то шельма крамар зараз пізнає, що ти новик, та й заправить з тебе бозна-скільки, та ще й ложку погану підсуне, що у рот не влізе. Я вже купував не одну річ і розуміюся на тім, мене не піддурить.

Перейшли відтак січові ворота і зайшли на базар. Тут було ще тихо. Крами були ще позачиняні, шатра позатикані полотнами. Андрій підступив до одного краму і застукав до дверей.

— Ану відчиняй, чоловіче добрий, покупці прийшли.

В крамі заворушилось, а далі відхилилося віконце і виглянула розкуйовджена бородата голова:

— Какіє гюкуици? Чорт знает что! Спать нє дайот, ночью шляєтса.

— Ти, крамарю, будь ласка, не гримай, а відчини та ложку продай.

Крамар бурмотів щось, одягався, та Андрій доти гримав у двері, доки вони не відчинились. Хлопці увійшли в середину.

— За чом чорти? Пашол вон! Пажді, сам подам.

— Ти, кацапе, не гримай та не лай, а то далебі цілу школу тобі сюди приведу, побачиш, як отамана зневажати.

Москаль трохи подобрішав. Він знав, що коли б зневажив яку-небудь січову дитину, то б рушилися на нього, мов бджоли, а тоді не було йому тут що робити. Він вийняв скринчину з ложками і Андрій став вибирати.

— Отся, — каже, — скільки за неї?

Москаль заправив п’ятака, та Андрій так довго торгувався, поки не купив за три. Зараз заплатив і вони вийшли.

— По якому він балака? — питав Івась.

— Авжеж по-московському, а не по-нашому. Поганий народ! Бородатий, мов цап, а живе в болоті, мов свиня, цілком не гак, як наш брат. А вже як стане циганити, то треба добре пильнуватися, а го так тумана підпустить, що утроє зідре, що воно варто.

— А скажи мені, Андрію, звідкіля москалі беруться?

— Хіба не знаєш? Із півночі, звідкіля мороз йде та зимний вітер