Читати книгу - "Оріноко"

Капітан був задоволений, що я це зауважив.

— Є ще й інші, — сказав він, — і торкаються вони справ дуже важливих, в яких вам, містер Бобер, доведеться відіграти не останню роль, але насамперед дозвольте відрекомендуватись вам.

Це був Джеймс Повелл, власник не тільки брига «Капрікорн», але й факторії і плантацій, які розкинулися біля гирла Ессеквібо, що впадає в Атлантичний океан. Існуюча там англійська компанія підприємців мала свого губернатора, а Повелл був його заступником.

Ця колонія, так само як і інші, на південному сході, — голландська і французька, виникла на спірній землі. Іспанці з Венесуели вважали, що мають на неї право, але внаслідок величезного віддалення її від їх головних центрів на заході вони неспроможні були силою вигнати загарбників.

Вже віддавна йшли розмови між Лондоном і представниками англійців у Гвіані про офіціальне приєднання колонії до Англії. Всі знали, що рано чи пізно до цього дійде, причому англійці мали намір відібрати у іспанців також і острів Трінідад на півночі від гирла Оріноко.

— Придивіться, добродію, добре до цієї карти, — говорив мені капітан, — і зробіть з географії відповідні висновки. На півночі острів Трінідад, на півдні — ріка Ессеквібо, а в центрі що? Гирло Оріноко. Якщо англійський уряд оволодіє цими двома позиціями, захоплення середньої частини гирла Оріноко буде лише природним наслідком цього заходу і його доповненням. Тоді весь північний схід Південної Америки перейде в наше володіння, а іспанців ми відкинемо далеко на захід під самі Анди…

— А яку ж я маю відіграти в цьому роль? — запитав я.

— Надзвичайно важливу. Ви, добродію, англієць, твердою ногою стоїте на Оріноко і маєте необмежений вплив на араваків, ви великий друг і союзник варраулів. Ви здобули славу знаменитого вождя, приборкувача іспанців і захисника індійців, а як представник наших інтересів станете непереможною силою на нижньому Оріноко. Ми таємно допоможемо вам здобути Ангостуру та інші фортеці іспанців над середнім Оріноко і знищити їх дотла… Ви настроїте індійців у дусі приязні до англійців так, щоб вони бажали нашого приходу, а коли вдарить великий дзвін історії, свою владу ви передасте англійській колонії. Зрозуміло, ви станете губернатором нижнього Оріноко, а якщо забажаєте відвідати Віргінію, будьте певні, що лорд Данбері вважатиме за велику честь потиснути вашу руку дружби…

Привабливі, солодкі слова говорив мені милий капітан Повелл. Він умів створити спокусливі картини, однак мене охопив легкий сумнів, коли я подумав про гордого лорда Данбері, який матиме за честь подати руку Джонові Боберу. Надто добре я знав цю людину!

— Коли ж, на вашу думку, вдарить цей дзвін історії? — запитав я.

— Такі речі важко передбачити, бо вони залежать і від подій на великій світовій арені, але ваша присутність і діяльність над Оріноко може дуже прискорити хід подій.

Далі Повелл розповів мені, що я не перший англієць у цих краях і що тут уже існували наші традиції: ще в 1595 році сер Вальтер Рейлі пройшов із своєю флотилією чотириста миль вверх по Оріноко, шукаючи легендарної країни золота. Тоді вперто ходили чутки, що така країна існувала біля джерел ріки Кароні, правої притоки. Оріноко. Рейлі дійшов лише до перших бистрин на Кароні і повернувся без золота, а про його похід була написана перша англійська книжка з описом великої ріки. Наступного року приятель Рейлі — Лоуренс Кейміс пішки зробив подорож уздовж морського узбережжя від гирла Амазонки до гирла Оріноко, а його точний опис країни і племен індійців безперечно заохотили пізніше англійських купців до закладання факторій у Гвіані.

— А тепер, — говорив капітан Повелл, — ми стоїмо на порозі нових важливих подій, наслідком яких для нас буде оволодіння величезними просторами багатої країни. А можливість є надзвичайна. Адже зважте, містер Бобер, які немічні іспанці в цих краях!

Так, це була правда! Східною частиною Венесуели іспанці займалися мало; на противагу середній і західній частині, тут у них було небагато форпостів — центрів їх жвавої колонізаторської діяльності. Так, тут на сході вони були слабкі.

В цей час Дабаро наказав повідомити нас, що акавої хотіли б почати прощальний танець. Тому ми пішли до них, відклавши дальшу розмову на потім. Акавої трималися за руки, тупотіли ногами, щось вигукуючи, а один дуже голосно барабанив. Арасибо з гідною подиву стійкістю від самого світанку напускав на них чари, а зараз порушував такт акавойського танцю своїм бубном. Я наказав йому не заважати їм і заспокоїтись.

Я зустрівся з запитливим поглядом Манаурі.

— Нехай вони спокійно перекажуть своїм те, що тут відбувалося, — відповів я, показуючи очима на капітана Повелла. — Це буде нам трохи на користь і ні в якому разі не пошкодить.

Заздалегідь ми вислали два легких човни, у кожному з яких було по двоє розвідників. Одні з них повинні були заховатися на березі річки за милю вище від притоки, другі — нижче, щоб підглянути, куди поїдуть «торговці».

Через дві години акавої залишили Кумаку.

Сонце вже почало сідати, а Арнак із своїми людьми ще не повернувся з другого берега річки. Незважаючи на це, ми почали готуватися до нічного походу, в якому мала взяти участь більшість наших воїнів, майже сто п'ятдесят чоловік. Треба було поділити їх на загони, визначити їм човни, дати вказівки командирам. Я наказав прикріпити до боків човнів гілляки для прикриття і маскування.

Дуже хвилюючись, я виглядав Арнака. Невже з ним щось трапилось? Я почав жалкувати, що так легковажно відпустив хлопця. Нарешті за годину до заходу сонця його човен з'явився на озері. Яка радість! Усі з екіпажу були живі і здорові. Я вислав назустріч Арнакові гребця на яботі, щоб повідомити його про прибуття англійців.

Молодого друга я чекав на березі озера. Я дуже любив хлопця і, побачивши його, розхвилювався, серце у мене застукало швидше, а обличчя аж почервоніло. Він був сумний і, вискочивши з човна, одразу вигукнув: — Ми не знайшли їх табору.

Оце так удар! Усі плани розбиті. Акавої знову стали невловимі.

— Ви