Читати книгу - "Оріноко"

328
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оріноко" автора Аркадій Фідлер. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 119
Перейти на сторінку:

— Якщо ви мали намір цими словами викликати у мене величезне здивування, то ви свого досягли. Так, так, ну й розвідка у вас, як я бачу! Тільки в двох місцях вийшла помилка.

— Що ви кажете? — розгубився той, наче йшлося про його честь. — У яких же це місцях?

— Я не вбивав людей дона Естебана…

— Але ж кілька чоловік загинуло?

— Так, загинули, але не з моєї вини… Ну і з цим королем нижнього Оріноко теж щось не клеїться!.. Але, будь ласка, сер, розкрийте мені таємницю, яким чудом ви дізналися про все?

— Я пливу з півдня, з наших факторій над річкою Ессеквібо, і не думайте, що вас там не знають.

— І ви припливли сюди, у верхню течію Оріноко, щоб зробити мені таку приємність і розповісти про це? — засміявся я.

— Ні, я пливу з Гвіани до Нью-Йорка, але, справді, звернув з дороги для розмови з вами, тільки не на тему вашої слави, а про більш важливу справу.

Тимчасом ми зайшли під дах, у затінок. Я відрекомендував капітанові вождів, після чого ми посідали на стільцях і почали їсти подані жінками страви. Я бачив, що гостеві не дуже до смаку проста індійська кухня, напій кашірі він і взагалі не захотів покуштувати, а натомість він покликав моряка з великим кошиком і наказав йому поставити перед нами кілька пляшок з ромом. Я так одвик від спиртних напоїв, що невеличкий ковток обпікав уста, як окріп, і в голові одразу почало сильно крутитися, але, на щастя, ненадовго. Мені було легко на душі насамперед тому, що після двох років я міг знову вільно розмовляти з земляком і до того ж, як здавалося, з земляком, приязно настроєним до мене.

Коли капітан хотів почастувати також і вождів, я не хотів відмовити їм у цій незвичайній для них приємності, але пильно стежив, щоб небагато наливали в келих кожному з них, і вже потім — ні їм, ні мені — рішуче ані краплини більше.

— Звідки така стриманість? — трохи здивувався гість.

— Сьогодні нас чекає досить неприємний обов'язок кровопролиття.

— Кровопролиття?

— З акавоями, які прийшли сюди, у нас сьогодні буде бій.

Капітан дивився на мене так, наче у нього порушився хід думок. Спокій, з яким я це повідомив, вивів його з рівноваги. За хвилину гість опам'ятався і сказав трохи роздратовано:

— Молодий чоловік, мабуть, дотепно жартує.

— Молодий чоловік, — відповів я з гідністю, — хотів би, щоб це був жарт. На жаль, це не так. Сьогодні ми будемо битися…

— Goddam you![10] І ви говорите це з таким олімпійським спокоєм?

— Ще не було такого, сер, щоб виривання собі волосся з голови допомагало в перемозі над ворогом.

— А де ж ці акавої?

— Головний їх загін переховується десь на другому березі річки, більш як за милю звідси, а вісім — тут, у нашому селі.

— Полонені?

— Та де там! Вільні! Вони прибули сюди як торговці, на розвідку…

Побачивши здивування на його обличчі, я докладно пояснив, як усе це відбулося. Він слухав, витираючи лоба, кидав скоса на мене дивні погляди, а коли я закінчив, зірвався з місця і попросив, щоб його провели до тих восьми акавоїв.

— Охоче, — погодився я, — бо їх треба відправляти. Вони сьогодні опівдні відпливають.

У цей час люди Манаурі притягли до берега озера човен, призначений для акавоїв, і прив'язали його недалеко від місця їх розташування. Дабаро і двоє його земляків приймали човен і крутили носом, дивлячись на його досить поганий вигляд.

— Іншого ми не дамо, — сказав Манаурі. — У нас вільний тільки цей.

Вони погодилися неохоче. Тоді капітан звернувся до них акавойською мовою:

— Звідки ви?

Дабаро, здивований так само, як і ми, тим, що капітан знає їх мову, відповів:

— З берегів річки Куюні.

— Але з якої частини, хто ваш вождь?

— Ми живемо біля гирла річки Тапуру. Агаро — наш вождь.

— А де він тепер?

— Не знаю.

— В такому разі ти поганий воїн, коли не знаєш, де твій вождь… Біля гирла річки Тапуру є факторія голландців. Ти був у ній?

— Був. У голландців я купив товар, щоб перепродати його.

— Голландцям потрібні невільники на плантації. Ти знаєш про це?

— Не знаю, пане.

— Так ти дитина, — махнув капітан рукою. Ми поверталися під навіс, і дорогою Фуюді, який був з нами, переклав мені їх розмову.

Капітан почастував нас сигарами з острова Ямайки і довгий час мовчав, глибоко про щось задумавшись. Потім наказав пинести карту Гвіани і східної Венесуели і розгорнув її переді мною. Я покликав Педро, щоб той придивився до карти і потім перемалював її, бо вона, звичайно, була набагато точніша, ніж наша.

— Тут, біля гирла ріки Тапур, — пояснював мені капітан, — над середньою течією Куюні лежить ота факторія голландців, їхній найбільш висунутий на північний захід форпост. Він вперся в тил нашої, англійської сфери впливів і без всякого на те права порушує наші інтереси, бо ще раніше ріку Бербіце і її басейн далі на південному сході ми погодилися вважати районом впливу голландців. Тимчасом голландці над річкою Куюні не тільки підривають наші інтереси, але й об'єднують навколо себе тамтешніх індійців, ставлять у залежність від себе, зокрема, акавоїв, і потім посилають їх на інші племена за невільниками. Ці ваші акавої пробралися човнами з півдня, з басейну Куюні, через узгір'я Піако, аж до джерел вашої ріки Ітамаки, звідти вони, напевно, і прибули сюди. Джон Бобер — це ще одна ділянка наших спільних інтересів!

Слово «наших» він вимовив з наголосом і крізь дим сигари втупив у мене пронизливий погляд..

1 ... 99 100 101 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оріноко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оріноко"