Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

Опустивши руки з талії на округлі стегна, я підтяг її ближче до себе. І коли між нами залишилася мізерна відстань, з вуст Еріки злетіло солодке:

— Джейкобе...

«Ти навіть не уявляєш, що робиш зі мною», — подумки промовив я, але вголос прошепотів інше.

— Будь ласка, поцілуй мене.

Здавалося, Еріка саме цього й чекала. Чекала, щоб я попросив.

Її м'які губи ніжно торкнулися моїх і на кілька секунд застигли. Еріка відсторонилася лише на мить, а потім я відчув її язик на моїй нижній губі. Це було несподівано, але страшенно приємно. Я видав тихий напівстон і Еріка відразу припала до моїх губ. Напевно, вона відчувала верховенство наді мною, і їй це безперечно подобалося. М'яко, майже обережно цілуючи мене, Еріка погладжувала мої вилиці кінчиками тоненьких пальців. Вона не припиняла торкатися своїми солодкими губами до моїх розпалених, а я лише слідував за нею. У цей неспішний і ніжний поцілунок Еріка вклала стільки почуттів, що я просто розчинявся в ній.

У голові не було жодної думки.

Навколишні звуки давно зникли.

Були тільки ми й цей поцілунок, через який поєднувалися наші серця.

Під час близькості я відчував справжнє блаженство, що повністю розслабився та перестав контролювати себе та реакцію тіла. Чорт забирай, та я нічого не міг контролювати в той момент. Мені хотілося лише відчувати витончене тіло якнайсильніше. Я міцніше стиснув стегна Еріки і присунув її ближче, але майже одразу пошкодував про це.

Вона миттєво розірвала поцілунок, і я навіть крізь затуманений погляд побачив рум'янець на щоках. Акуратно перебравшись через мене, Еріка сіла поруч, торкаючись лише плечем. Важко було не здогадатися, що спричинило таку поведінку. Мені б і самому варто було почервоніти, але я не вмів цього робити, та і ставився до збудження простіше. Все-таки складно контролювати тіло, коли дуже вродлива дівчина цілує тебе, сидячи зверху.

Я зробив глибокий вдих і повільно видихнув, намагаючись упорядкувати думки й гормони. Коли серце вирівняло ритм, я нарешті повернувся до Еріки й помітив, що рум'янець майже зник, але вона все ще несміливо дивилася на мене.

— Люблю, як ти дивишся на мене, — з усмішкою прошепотів я.

— Як? — спитала Еріка.

Її очі запалилися інтересом, а брови трохи піднялися.

— Ось так як зараз, як учора ввечері, як взагалі дивишся на мене. — Простягнувши руку, я накрив її щоку долонею, і великим пальцем почав ніжно погладжувати гладку шкіру. — Не знаю, якими словами можна описати, але це дуже приємно, — закінчивши, я торкнувся вказівним пальцем кінчика її носа.

— Вчора ти теж так робив, — промуркотіла Еріка.

Я хмикнув і ширше усміхнувся. Напевно, мені ніколи не набридне милуватися нею.

— У тебе дуже милий носик, — ласкаво промовив я.

Еріка захихотіла й похитала головою, виглядаючи так, ніби я сказав якусь нісенітницю.

— Як ніс може бути милим?

— Він маленький і кирпатий. Мені це здається милим.

Кілька секунд вона дивилася мені в очі, ніби перевіряючи, чи сказав я правду. Потім її усмішка стала ніби м'якшою. Еріка чмокнула мене в щоку і, знявши капелюшок, поклала голову на моє плече та заплющила очі.

Якийсь час я дозволив собі помилуватися, запам'ятовуючи цей приємний момент до дрібниць, але потім усе ж таки повернувся до того, що мене турбувало.

— Я хочу в тебе дещо спитати, — невпевнено промовив я.

— Питай, — як і раніше весело озвалася вона.

— Що буде після відпустки?

— Робота? — припустила Еріка і глянула на мене знизу вгору.

— Після відпустки ми не продовжимо спілкування?

Я боявся почути негативну відповідь, але все одно запитав. Як інакше? Адже тільки так я міг зрозуміти, наскільки для Еріки важливим є те, що відбувалося між нами.

Вона витримала паузу, але потім відсторонилася, сіла навпроти і, обхопивши руками моє обличчя, уже без усмішки пильно глянула у вічі.

— А чого хочеш ти? — ледь чутно спитала Еріка.

Здавалося, що на її обличчі було те саме хвилювання, яке відчував і я.

— Бути з тобою стільки, скільки дозволиш, — на одному подиху випалив я.

Еріка так різко кинулася мені на шию, що я не встиг зорієнтуватися і від сили натиску відкинувся на спину. Полегшення миттєво огорнуло мене, і я мимоволі засміявся.

— Джейкобе, не лякай мене так більше. Я подумала, ти підводиш до того, що після відпустки нічого не буде, — схвильовано протараторила Еріка.

— А я подумав, що ти натякаєш на це роботою, — сміючись, заперечив я.

Еріка розімкнула обійми і вирівнялася, закриваючи собою сонце. Я ж склав руки під голову і не відривав від неї погляду.

— Ви сьогодні прийдете до нас? — спитала вона.

— Тільки якщо твої подруги готові прийняти вибачення Джеймса і Джона.