Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Зламані янголи 📚 - Українською

Читати книгу - "Зламані янголи"

280
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зламані янголи" автора Річард К. Морган. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 100 101 102 ... 129
Перейти на сторінку:
зіпсує мені здоров’я.

Врешті-решт мені довелося заради тетрамету козирнути перед ним своїм званням, але він мене накачав. Коли зайшов Каррера, я був у більш-менш працездатному стані.

— Лейтенанте Ковач.

— Айзеку.

На його пошрамованому обличчі, наче світанок на кручах, засяяла усмішка. Він хитнув головою.

— Засранець ти, Ковачу. Ти знаєш, скільки людей я відрядив у цю півкулю на твої пошуки?

— Мабуть, не більше, ніж ви можете виділити, — я ще трохи піднявся на ліжку. — Ви почали хвилюватися?

— Лейтенанте, я вважаю, що ваша інтерпретація умов служби стала ширшою за очко взводної сучки. Ви чкурнули у самохід на два місяці, залишивши повідомлення у стеку даних. «Пішов по те, що може виправдати всю цю срану війну. Згодом повернуся.» Це дещо неінформативно.

— Зате точно.

— Та невже? — він сів на край ліжка, і його хамелеохромовий комбінезон відтворив візерунок на ковдрі. Коли він насупився, в нього на лобі та щоці розтягнувся свіжий шрам. — Це військовий корабель?

— Так.

— Готовий до бою?

Я замислився.

— Залежно від того, яка у вас археологічна підтримка. Я сказав би, що так, імовірно.

— А як там ваша нинішня археологічна підтримка?

Я глянув на протилежний край відкритого простору булькобуду, де під тонесенькою ізоляційною ковдрою скрутилася калачиком Таня Вардані. Її, як і решту вцілілих членів команди «Наґіні», трохи накачали заспокійливими. Санітар, який цим займався, сказав, що її стан стабільний, але жити їй, швидше за все, лишилося ненабагато довше за мене.

— Вгашена, — я закашлявся так, що ледве зупинився. Каррера зачекав на мене. Коли я стих, передав мені серветку. Обтерши рота, я кволо змахнув рукою. — Як і всі ми.

А як там ваша?

— У нас на борту наразі немає археологіста, якщо не рахувати Сандора Мітчелла.

— Я його й не рахую. Це людина з хобі, а не археологіст. Айзеку, чому це ви не взяли з собою дряпунів?

Шнайдер мусив вам сказати, на що ви ведетеся. Я зважив усе менш ніж за секунду й вирішив поки що не розголошувати цих відомостей. Я ще не знав, які вони цінні, та коли в гарпуна лишається всього одна обойма, по плавцях ніхто не стріляє.

— Ви мусили якось уявляти собі, на що тут ведетеся.

Він похитав головою.

— Корпоративні союзники, Такеші. Хмарочосна наволоч. Від них неможливо отримати підтримку, більшу за абсолютно необхідний мінімум. До сьогодні я знав лиш одне — що Генд знайшов щось серйозне, і якби Клин заволодів шматочком цього, наші старання б окупилися.

— Так, але вам дали коди від нанобної системи. Що може бути ціннішим? На Санкції-IV? Та ну вас, Айзеку, ви мали здогадатися, що там таке.

Він знизав плечима.

— Вони назвали цифри, та й усе. Так працює Клин, самі знаєте. До речі… Там, біля дверей, Генд, чи не так? Стрункий такий.

Я кивнув. Каррера підбрів до сплячого менеджера й зосереджено на нього поглянув.

— Так. Трохи худіший, ніж на фотках із мого стеку, — він пройшовся імпровізованою палатою, позираючи на інші ліжка зліва та справа, а також на труп у кутку. Я відчув, як мені крізь метовий кайф і втому починає лоскотати нерви давня настороженість. — Звісно, воно й не дивно, зважаючи на тутешню радіацію. Мене дивує, що хтось із вас узагалі ще на ногах.

— Ми не на ногах, — зауважив я.

— Так, — він зболено всміхнувся. — Господи, Такеші. Чому ви не затрималися на пару днів? Дозу ліків можна було би зменшити вдвічі. В мене всі приймають стандартні антирадіаційні препарати, і ми всі підемо звідси максимум з головним болем.

— Це не моє рішення.

— Ні, я не вважаю, що воно ваше. А хто вийшов з ладу?

— Сунь Ліпін, — я не очікував, що дивитися на неї буде аж так боляче. Вочевидь, вірність вовчій зграї — річ слизька. — Спеціалістка з систем.

Він гмикнув.

— А решта?

— Амелі Вонґсават, офіцерка-пілот, — я заходився показувати на них складеними пістолетиком пальцями. — Таня Вардані, археологістка, Цзян Цзяньпін, Люк Депре, обидва — таємні агенти.

— Бачу, — Каррера знову насупився й кивнув на Вонґсават. — Якщо то ваша пілотеса, то хто керував десантним кораблем, коли той підірвався?

— Такий собі Шнайдер. Власне, це він і втягнув мене в усю цю петрушку. Граний цивільний пілот. Коли там почалися феєрверки, він перепудився. Вкрав корабель, порішив ультравіброю Гансена, того чувака, якого ми лишили на варті, а тоді просто підірвав люки, покинув нас…

— Він утік сам?

— Так, якщо не рахувати тих, хто летів у холодильнику для трупів. Два тіла ми втратили під час атаки нанобів, перш ніж пролетіти. А ще шість знайшли на іншому боці. А, так, ще двоє були утоплениками в сітях траулера. Схоже, з довоєнної команди археологістки.

Він не слухав, а просто чекав, коли я замовкну.

— Іветт Крукшенк, Маркус Суджіяді. Це ті члени вашої команди, яких умертвила система нанобів?

— Так, — я спробував виразити легкий подив. — У вас є список екіпажу? Господи, ці ваші друзі-хмарочосники — просто аси корпоративної безпеки.

Він хитнув головою.

— Не зовсім. Ці хмарочосники з того ж хмарочосу, що й отой ваш приятель. Властиво, конкуренти в боротьбі за підвищення. Як я вже казав, наволоч, — при цьому в його голосі, як не дивно, зовсім не було жовчі; говорив він відсутнім тоном, у якому мої чуття посланця вловлювали нотку полегшення. — Ви, бува, не знайшли пам’яті якоїсь із жертв нанобів?

— Ні, а що?

— Байдуже. Я насправді не думав, що ви це зробите. Мої клієнти кажуть мені, що ця система полює на будь-які рукотворні деталі. Руйнує їх.

— Так, ми теж про це здогадалися, — я розкинув руки. — Айзеку, навіть якби ми знайшли пам’яті, вони б випарувалися, як і практично все інше на борту «Наґіні».

— Так, це був надзвичайно ефективний вибух. Ви щось про це знаєте, Такеші?

Я нещиро всміхнувся.

— А ви як думаєте?

— Я думаю, що швидкохідні десантні «Лок-Міти» не випаровуються в повітрі просто так. А ще думаю, що ви наче зовсім не обурені тим, що цей Шнайдер від вас утік.

— Ну, він мертвий, — Каррера склав руки на грудях і поглянув на мене. Я зітхнув. — Ну, гаразд. Я замінував двигуни. Все одно я б ніколи не довірив Шнайдерові щось серйозніше за презик з липкої плівки.

— Схоже, що недарма. І вам, зважаючи на результати, пощастило, що нагодилися ми, — він підвівся й потер руки. Явно спекався чогось неприємного. — Краще відпочиньте, Такеші. Завтра вранці я хочу почути від вас повний звіт.

— Звісно, — я знизав плечима. — Розповідати все одно вже майже нічого.

Він звів брову.

— Справді? Мої сканери вказують на інше. Як

1 ... 100 101 102 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зламані янголи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зламані янголи"