Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Ілюзія розсипалась довкола нас на друзки. Есмонд розбив її своїм тілом, випадаючи у реальність, і кинувся до Джейсона. Я лише як заворожена спостерігала за тим, як він обходить скрижанілого демона, підіймає свій хвіст…

Жало охопило полум’я. Воно плавило лід, дозволяючи хвосту проникати крізь товщу льоду. А потім Есмонд на мить підтягнув хвіст до себе і наніс один точковий, сильний удар.

Та сама діра в захисті, зрозуміла я. Точка, куди він намагався потрапити увесь час, але зміг вдарити лише зараз.

Таки вдарив.

Лід прийшов у рух. Есмонд ледь встиг висмикнути свій хвіст, тоді кинувся до мене, схопив своєю могутньою рукою і вистрибнув у коридор. Велетенський, він ледь помістився там, і я помітила, що розміри демона стрімко скромнішають.

Здається, він запустив процес зворотного переходу з бойової іпостасі.

Вся наша увага зараз була прикута до Джейсона – величезного демона, закутого в лід. Він здавався зовсім не схожим на себе в людському тілі, і я подумала, що, може, та подоба взагалі була фальшива. Хіба що волосся правильного кольору…

Лід плавився довкола нього, кришився, опадав клаптями. А сам Джейсон, здається, висихав зсередини. Впорснута в нього отрута діяла майже миттєво. Демон спробував закричати, та з його грудей вирвався тільки хрипкий рик, а потім – невелика хмарка сили.

Я відчула, як моя крижана магія повертається назад. Тепер це вже був мій лід, мій холод, і я могла керувати ним так, як забажаю. Куди поділась сила демона – цього я не знала. Можливо, її отримає Есмонд. Може, вона просто повернеться до Безодні.

– Все скінчилось, – охнула я, відступаючи назад. – Повірити не можу.

– Так, – Есмондові руки, вже зовсім людські, лягли мені на плечі. – Люба моя крижинко, постій, будь ласка, отак. Бо я трохи без одягу, маю ж кимось прикритись.

Я тільки зараз зрозуміла: він набув людської форми! А одяг, що порвався від час трансформації, зараз клаптями лежить у печері. Есмонд же зовсім голий…

– Негайно відійдіть від моєї доньки! – видихнув тато. – Це непристойно!

– Джеймсе, – втрутилась бабуся, лукаво усміхаючись, – нічого нового про свого демона Меліса, я думаю, вже не дізнається. Чи ти хочеш, щоб він у всій своїй красі показався ще двом леді Беллер? Гаразд, я вже не невинна дівонька років п’ятдесят як, але ж Аліса!

– Мамо! – я вперше побачила, як червоніє мій батько. – Мелісо…

– Що? – якщо чесно, я очікувала від нього звинувачень чи чогось в цьому ж дусі. Навряд чи він просто дасть мені насолоджуватись життям з Есмондом і далі.

Вважатиме, що ось тепер я точно можу повертатись додому та розривати контракт…

– Мені, звісно, це не надто подобається, – важко зітхнув тато, – але мушу визнати, ми з твоєю мамою помилялись. І, лорде Флейме, ви були праві, – він зиркнув на Есмонда. – Ви справді не бажали Мелісі нічого поганого, і… Ваш зв’язок її врятував. Пробачте.

Есмонд обійняв мене міцніше, можливо, в тому числі через бажання надійніше прикритись від чужого погляду.

– Все нормально, Джеймсе. Коли у нас з Мелісою будуть діти, можливо, я стану ще більш впертим батьком, ніж ви. Тільки не називайте мене тим прізвищем. Моє справжнє ім’я Есмонд де Р’єн, і так, це той де Р’єн, про якого ви думаєте.

Запанувала пауза. Потім ми з батьком в один голос видихнули…

– Сподіваюсь, ви не збираєтесь йти дорогою свого батька!

– Які такі діти, Есмонде!

– Святі стихії, – охнула бабуся. – Алісо! Ваша матір не розповіла вам, від якого процесу беруться діти?

– Ба! – обурилась Аліса. – Все ми знаємо. Просто Меліса не очікувала, що мова про те зайде настільки швидко.

– Я… Я…

– Ну, ти ж згодна тепер стати моєю дружиною, Мелісо? Чи ми пошукаємо ще кілька небезпечних демонів, аби ти зрозуміла, що я не така вже й погана кандидатура, м? – хитро поцікавився Есмонд, нахилившись до мене впритул.

– Для початку, – капризно зронила я, – тобі треба знайти, чим би це прикрити голий зад. Бо я не хочу, аби всі говорили, що мій наречений бігав голяка. Потім вигадати причину, з якої в склепі з’явилось на одного демона більше. Після цього… Ну, можливо, я й піду за тебе заміж.

Есмонд тільки міцніше мене обійняв.

– Ми підемо портальним підпростором, – пообіцяв він. – Так що ніхто сміятись над нами не буде. А що до мертвого демона, то, я думаю, склеп ми просто закриємо. Тобі лишається тільки вийти за мене заміж, Мелісо Беллер… і не здумай пручатися! Родичі ж не проти?

Проти були родичі чи ні, мене це не цікавило. Зрештою, найголовніше, що згодна була я.