Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

В п’ятницю, як і було домовлено, по неї приїхав Микита. От тільки для Ворона стало сюрпризом те, що супроводжував її у Київ не тільки друг, а і сестра з племінницею. Аліса аргументувала це тим, що якщо вже Микиті потрібно і завезти, і привезти Софію, то краще йому провести вихідні у столиці. А якщо її чоловік буде у Києві, то і вони з Мірою можуть розважитися там.

Денис знав, що вони виїжджають з міста о сьомій ранку. А вже о дев’ятій, коли він допомагав встановлювати софіти для імпровізованого подіуму у великому залі ресторану, Аліса прислала йому відео. На ньому Софія сиділа з Мірою на колінах і годувала малечу супом. При цьому промовляла: «Ця ложка за горобця, якого я намалюю для тебе. А ця ложка за казку, яку я розповім тобі дорогою. А ця – за те, що я тебе поцілую». І коли мала проковтнула їжу, Софія дзвінко чмокнула її у пухку щічку.

Такі милі відео Денис отримував до моменту, коли Микита висадив Софію біля кафе, у якому вона мала зустрітися з подругами. І з тієї миті зв’язок ніби обірвався.

Втомлений фізично і спустошений морально, він поїхав додому, щоб прийняти душ, переодягнутися та повернутися до початку заходу.

Що за життя його чекає, якщо між ними трьома, – ним, Софією та дитиною, – залишиться контракт? Так, він буде бачити, як росте дитина. Він виховуватиме її. Але тепер йому цього було мало.

Побачивши, як дівчина бавиться з його племінницею, він зрозумів, що якщо договір залишиться, він пропускатиме те, як Софія воркуватиме з їхнім дитям. А він хотів це бачити! Йому життєво необхідно було ловити ці миті. Спостерігати за умиротворенням на обличчі Софії, коли вона вчитиме малювати їхнє маля. Слухати її голос, коли читатиме казки. Чути, як зливається її сміх і хихотіння дитинки.

Контракт, який ще п’ять місяців тому здавався досконалим рішенням, тепер навис над його щастям чорною хмарою. І Ворон, як не вивертав мізки, не міг придумати, як змусити Софію розірвати його.

Він переодягнувся і написав Софії:

«Як справи?»

«Все добре. Через годину буду вечеряти»

Денис скривився. Була б вона його дівчиною, то зателефонувала б йому. Або скинула фото з подругами.

Чоловік сховав телефон і пішов у спальню, де саме поралася прибиральниця, яка вперше за багато років прийшла до нього у п’ятницю замість четверга.

– Алло Семенівно, я…, – але Денис так і не договорив.

Жінка застигла з червоними трусиками у руках. І судячи з того, як вона тримала білизну, вона не витягувала її з-під матраца, а навпаки, запихала туди.

– Що ви робите? – запитав, поклавши руки на боки.

– Тільки не звільняйте мене! – пропищала.

– Не буду. Якщо поясните.

– Яна, ваша дівчина, доплачувала мені за те, щоб я, щоразу прибираючи квартиру, залишала тут її білизну, – видала жінка. – Вона чиста! – додала, ніби це мало вагоме значення.

Денис округлив очі від здивування. Так ось як білизна Яни щоразу опинялася у його квартирі…

– Вона казала, що ви не проти. Що у вас такі ігри…, – ніяково додала.

– Яна – не моя дівчина. Не робіть такого більше, – втомлено промовив. – І викиньте це у смітник, – вказав на тонкі трусики у руках прибиральниці.

Жінка вже хотіла вийти з кімнати, як він спинив її.

– Я вже їду. Залишите ключ в охорони.

– Гаразд.

Дорогою до ресторану він продовжив думати про Софію.

І коли він в неї закохався?

А в тому, що він кохає Софію, у Дениса вже не було сумнівів. Йому виповнилося тридцять чотири. Здавалося, він надто дорослий, щоб вірити у казки про справжню любов. А виявилося, що вийшов з того віку, коли можна брехати самому собі. «Просто хороший секс», «Прив’язався до неї, бо у нас буде дитина», «Вона не схожа на інших моїх дівчат» – все це правда.

Як і те, що було ще щось. Щось таке, що не можна пояснити ні логікою, ні виправданнями. Його тягнуло до неї. Лише поряд з нею йому було добре і спокійно. Лише її хотілося пригорнути не до тіла, до душі.

Якщо це не кохання, то що тоді?

Чоловік гірко усміхнувся сам собі. Отже, він кохає її вже хтозна скільки часу. А зізнався сам собі у цьому лише сьогодні.

Мабуть, настав час і їй розповісти про свої почуття.

Під’їжджаючи до ресторану, він розумів, що наступні три дні без Софії будуть справжньою каторгою.

– Як це ти завагітніла? – чи не на все кафе крикнула Уляна, коли вони нарешті перестали реготати й посерйознішали.

– Уля, ти ж знаєш, як роблять дітей…, – шикнула до Уляни Дана.

– Ти зробила штучне запліднення від донора? – не вгамовувалася Уляна.

– Ні, – знітилася Софія.

– Тоді як? – запитала Ліна.

І Софія розповіла подругам про контракт. Це іншим вона могла брехати про знайомство в книгарні та романтичну відпустку в Карпатах. Але ця трійця спіймала б її на брехні вже на першій хвилині. Надто добре вони знали одна одну.