Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

— Я пам'ятаю той момент. Мабуть, інші теж згадають слова, сказані при сотнях свідків біля воріт Гілона.

— Тоді ви маєте пригадати, що сказали й пізніше ввечері, коли після урочистої вечері почалися танці.

— Я сказав, що ваша краса подібна до сходу місяця.

— Ні, — з нудьгою озвалась Йорунн, — ви поскаржилися на похилий вік вашого намісника та висловили сподівання, що згодом, прийматимите нас у ролі градоправителя, а не його скромного помічника.

Повисла незручна тиша. Адой покрився рум'янцем чи то гніву, чи то збентеження, але врешті решт низько вклонився:

— У вас чудова пам'ять, моя пані. Як бачите, ті слова виявилися пророчими. Я нескінченно гордий, Йорунн, дочка Каніта, остання в роду Хольда, вітати вас на землі Гілона, — він ще раз вклонився з усією пошаною, яку має виражати правителю.

Ейдан кашлянув, розбиваючи напругу, що повисла в повітрі.

— Ну, раз ми, нарешті, впоралися з несподіванкою від першої зустрічі, гадаю, можна продовжити спілкування десь у тіні. Сонце немилосердне в цю пору року.

— Звісно, так, — стрепенувся градоправитель, натягуючи на обличчя маску люб'язності. — Проходьте в будинок. Ми не чекали настільки високих гостей, але підготуємо кімнати дуже швидко.

— Прийму вашу гостинність із вдячністю, — усміхнулася дівчина ввічливо, але абсолютно холодно. — Хала, а ти де живеш?

— Тут, моя пані, — воїн потроху опанував перше сум'яття. — Уже майже півтора року.

—  Я сам на цьому наполіг, — втрутився Адой. — Хала — мій вірний помічник і друг, без нього я б не зміг упоратися зі справами міста й околиць.

— Не пані, тільки Йорунн, — з натиском повторила дівчина, ігноруючи градоправителя і дивлячись тільки на Халу. — На ім'я.

— Я постараюся, — несподівано посміхнувся він, — але, як і казав раніше, це буде непросто.

— Мабуть, я залишуся з вами, — вставив Ейдан. — Приймеш ще одного гостя, Адой?

— Звичайно, — градоправитель був сама люб'язність. — Ви, напевно, втомилися з дороги, але гадаю, новину про ваше прибуття слід обговорити якнайшвидше.

— Звісно. Дайте мені на відпочинок сьогоднішній вечір, потім я буду повністю у вашому розпорядженні. До речі, де Лонхат? Хочу побачити його негайно.

— Десь на півчічній околиці міста, у майстернях. Відправлю по нього когось швидконогого.

— Дякую.

Йорунн ввічливо кивнула, махнула рукою людям навколо й неквапливо пішла сходами угору разом з Халою та Ейданом. «Як цікаво вітає мене рідна земля, — з похмурим задоволенням подумала вона. — Хочете сутички, пане градоправителю? Ну що ж, спробуймо. Гадаю, вам сподобається, бо вчителі в мене були хороші».