Читати книгу - "Гра престолів"

І все ж таки ця жінка невмолимо гнала їх уперед. Тиріон знав, куди вони прямують. Знав з тої миті, як з нього стягнули каптур. Ці гори — володіння дому Аринів, а удова покійного правиці в дівоцтві носила прізвище Таллі, вона сестра Кетлін Старк... і аж ніяк не друг Ланістерам. Тиріон трохи пізнав леді Лайсу за ті роки, що вона жила на Королівському Причалі, і зовсім не прагнув поновити це знайомство.

Його полонителі скупчилися трохи далі, біля струмка поблизу високого гостинцю. Коні вже напилися крижаної води, а тепер скубали жмутки пожовклої трави, яка проросла в скельних розколинах. Джик із Мореком, похмурі й нещасні, тулилися один до одного. Над ними, спираючись на спис, стояв Могор з округлою залізною шапкою на голові, більше схожою на миску. Неподалік сидів співець Марильйон, намащуючи оливою свою ліру й бідкаючись, що струни відсиріли.

— Слід перепочити, міледі,— казав лицар-бурлака сер Вілліс Вод до Кетлін Старк у той момент, коли Тиріон наблизився. Він був з підлеглих леді Вент — кремезний і впертий, і першим підвівся на заклик Кетлін Старк у заїзді.

— Сер Вілліс має рацію, міледі,— погодився сер Родрик.— Ми втратили вже третього коня...

— Якщо нас наздоженуть Ланістери, ми втратимо не тільки коней,— нагадала вона їм. Обличчя в неї було обвітрене, з запалими щоками, однак не втратило своєї рішучості.

— Тут це малоймовірно,— втрутився Тиріон.

— Леді тебе не питала, ти, карлик! — гавкнув Курлекет — високий огрядний незграба з коротко стриженим чубом і поросячим обличчям. Він був із Бракенських — кіннотник на службі в лорда Йоноса. Тиріон постарався добре запам’ятати всі їхні імена, щоб згодом віддячити за «лагідне» обходження з ним. Ланістери завжди сплачують борги. Одного дня це стане відомо і Курлекету, і його друзям Ларису й Могору, і доброму серу Віллісу, і перекупним мечам Брону й Чиґену. Буде особливий урок і Марильйону, цьому солодкому тенору з лірою, який так мужньо старався заримувати «куць» і «пуць», щоб написати баладу про кривду.

— Нехай говорить,— звеліла леді Старк.

Тиріон Ланістер усівся на камені.

— Зараз наші переслідувачі, найімовірніше, перетинають Перешийок, мчать королівським гостинцем у пошуках омани... Якщо звісно, хтось узагалі нас переслідує, що теж не гарантовано. Ні, я не маю сумнівів, що батько отримав звістку... однак батько мене любить не надто міцно, тож я не певен, що він і пальцем поворухне.

Збрехав він тільки наполовину: лорду Тайвіну Ланістеру було і справді байдуже до свого потворного сина, однак він не потерпів би неповаги до свого дому.

— Місцевість тут підступна, леді Старк. Допомоги не буде до самого Видолу, а кожен утрачений кінь означає збільшення тягаря для інших. Ба більше, ви ризикуєте втратити і мене. Я маленький і не надто міцний, і якщо я помру, якої мети ви досягнете?

Тут уже Тиріон не брехав зовсім: він сам не знав, скільки ще витримає таку швидкість.

— Ваша смерть — уже достатня мета, Ланістере,— відповіла Кетлін Старк.

— Не думаю,— сказав Тиріон.— Якби ви хотіли мене вбити, вам досить було зронити одне слово — і хтось із ваших вірних друзів залюбки б нагородив мене кривавою посмішкою,— глянув він на Курлекета, але той був занадто тупий, щоб уловити глузування.

— Старки не вбивають безборонних у ліжку.

— Я теж,— мовив він.— Повторюю вам, я не маю стосунку до нападу на вашого сина.

— Але нападник був озброєний вашим кинджалом.

Тиріон відчув, як його накриває гаряча хвиля.

— То був не мій кинджал,— заперечив він.— Скільки ще разів я маю заприсягнутися? Леді Старк, хай що ви про мене думаєте, але я не дурний. Тільки бовдур озброїть простого розбійника власним кинджалом.

На мить йому здалося, що в її очах майнув сумнів, але вона тут-таки відповіла:

— Навіщо Пітиру мені брехати?

— А навіщо ведмедю каляти в лісі? — мовив він.— Бо це в його природі. Для такого, як Мізинчик, брехати — це як дихати. Хто-хто, а вже ви це маєте знати краще за всіх.

З напруженим обличчям вона зробила крок уперед.

— Що ви хочете сказати, Ланістере?

— Як,— підвів голову Тиріон,— та при дворі всі чули його оповідки про те, що він позбавив вас цноти, міледі.

— Це неправда! — вигукнула Кетлін Старк.

— Малий підступний куць,— вражено зронив Марильйон.

Курлекет висмикнув жахливий чингал, викуваний з чавуну.

— Одне ваше слово, міледі, і я кину цей брехливий язик вам до ніг,— збуджено заблищали від такої перспективи поросячі очі.

Кетлін Старк утупилася в Тиріона таким крижаним поглядом, якого він у житті не бачив.

— Колись Пітир Бейліш кохав мене. Тоді він був іще зовсім хлопчак. Його пристрасть виявилася для всіх нас трагедією, але це було справжнє чисте почуття, з якого не можна глузувати. Він просив моєї руки. Ось у чому полягає правда. А ви дійсно злий чоловік, Ланістере.

— А ви дійсно нерозумна жінка, леді Старк. Мізинчик нікого ніколи не кохав, крім самого Мізинчика, і запевняю вас, що він похваляється не тим, як просив вашої руки, а розповідає про ваші тугі груди, і солодкі вуста, і вогонь у вас між ногами.

Схопивши Тиріона за волосся, Курлекет ривком закинув йому голову, оголивши горло. Тиріон відчув холодний поцілунок леза в себе під підборіддям.

— Пустити йому кров, міледі?

— Убийте мене — і правда помре разом зі мною,— видихнув Тиріон.

— Нехай говорить,— звеліла Кетлін Старк.

Курлекет неохоче відпустив Тиріонове волосся.

Тиріон вдихнув на повні груди.

— А як, за словами Мізинчика, до мене потрапив його кинджал, питаю я вас?

— Ви його виграли на турнірі на честь іменин королевича Джофрі.

— Коли мого брата Джеймі скинув з коня Лицар Квітів, так він сказав, ні?

— Так,— визнала вона. На чолі в неї залягла зморшка.

— Вершники! — пролунав зненацька крик з побитого вітром гребеня гори в них над головами. Це сер Родрик змусив Лариса видертися на гору й чатувати дорогу, поки вони перепочиватимуть.

Довгу секунду ніхто не ворушився. Першою отямилася Кетлін Старк.

— Сер Родрик, сер Вілліс хай сідають на коней,— гукнула вона.— Всіх інших коней заховайте в нас за спинами. Могоре, вартуйте