Читати книгу - "Гра престолів"

— Озбройте нас! — скочивши на ноги, Тиріон ухопив її за руку.— Що більше мечів буде, то краще.

Вона усвідомлювала, що він має рацію, Тиріон це бачив. Гірським кланам байдуже до сутичок шляхетних домів: вони заріжуть Старка й Ланістера з однаковим жаром, як ріжуть і одні одних. Може, Кетлін вони й пожаліють, адже вона ще молода й здатна родити синів... Однак вона вагалася.

— Я їх чую! — крикнув сер Родрик. Тиріон обернув голову, дослухаючись, і сам усе почув: стукіт копит щонайменше дюжини коней лунав усе ближче. Зненацька всі заворушилися: похапавши зброю, помчали до своїх коней.

Розсипаючи навколо щебінь, Ларис спускався з гори, де стрибаючи, а де з’їжджаючи. Задихано він приземлився перед Кетлін Старк — незграбний чолов’яга, в якого з-під конічної сталевої шапки вистромлювалися жмутки іржаво-рудого волосся.

— Двадцятеро, а може, двадцять п’ять,— засапано сказав він.— Думаю, це молочні змії або місячні брати. У них, певно, всюди чатові, міледі... ховаються дозорці... вони знають, що ми тут.

Сер Родрик Кассель був уже на коні та з мечем у руці. Могор скулився за валуном, двома руками тримаючи списа з залізним гостряком, а зубами стискаючи кинджал.

— Ти, співче,— гукнув сер Вілліс Вод.— Допоможи мені з нагрудником.

Марильйон сидів, закам’янівши, з білим як молоко обличчям, однак на ноги швидко скочив Тиріонів слуга Морек і допоміг лицареві з обладунками.

Тиріон не відпускав руки Кетлін Старк.

— У вас немає вибору,— сказав він.— Нас троє, ще один нас вартує... а тут четверо людей можуть зіграти вирішальну роль.

— Дайте мені слово, що віддасте меч, щойно закінчиться сутичка.

— Моє слово? — криво посміхнувся Тиріон. Стукіт копит став гучнішим.— Та будь ласка, міледі... слово честі Ланістера.

На мить йому здалося, що вона зараз плюне йому в обличчя, але натомість вона кинула:

— Озбройте їх,— і зразу висмикнула руку. Сер Родрик жбурнув Джику свій меч разом з піхвами, а сам помчав назустріч ворогу. Морек сам узяв собі лук і сагайдак і став на узбіччі на одне коліно. З лука він стріляв краще, ніж бився на мечах. А Брон, під’їхавши до Тиріона, простягнув йому двосічний бойовий топір.

— Я зроду не бився топором.

Незнайома зброя не лягала в руку. Держално було коротке, а лопать важка, ще й з небезпечним гостряком нагорі.

— Уявіть, що рубаєте дрова сокирою,— мовив Брон, витягаючи з-за спини довгого меча. Сплюнувши, він поскакав до Чиґена й сера Родрика, щоб зайняти позицію поруч. Стрибнув на коня, щоб приєднатися до них, і сер Вілліс, вовтузячись зі своїм шоломом — металевим горщиком із прорізом для очей і довгим чорним шовковим плюмажем.

— З дров не бризкає кров,— мовив Тиріон, ні до кого не звертаючись. Без обладунків він почувався голим. Роззирнувшись у пошуках валуна, він помчав туди, де ховався Марильйон.— Посунься!

— Забирайся! — крикнув у відповідь хлопець.— Я співець, я не збираюся брати участі в бійці!

— Що таке, пропала охота до пригод? — Тиріон буцав хлопця ногами, аж поки той не ковзнув убік. А за мить наскочили вершники.

Не було ні герольдів, ні прапорів, ні сурм, ні барабанів — тільки цяпання стріл, коли відпустили тятиви Морек і Ларис, і зненацька зі світанкової мли з гуркотом вигулькнули нападники — худі й смагляві, в дубленій шкірі й розрізнених обладунках, з обличчями, схованими за напівшоломами з ґратчастими заборолами. Руки в рукавицях стискали найрізноманітнішу зброю — мечі, і списи, і коси, і загострені дубці, і кинджали, і важкі залізні кувалди. На чолі їхав здоровань у смугастій накидці зі шкури тінь-кота, озброєний дворучним мечем.

— Вічнозим! — загукав сер Родрик, виїжджаючи їм назустріч, а поруч з ним рушили Брон і Чиґен, викрикуючи безсловесний бойовий клич. За ними помчав сер Вілліс Вод, розкручуючи над головою шпичастий моргенштерн.

— Гаренхол! Гаренхол! — проспівав він. Тиріону зненацька закортіло й собі стрибнути вперед, підкинути вгору топір і загорлати: «Кичера!» — однак минула мить божевілля, і він скулився ще дужче.

До нього долинало іржання переляканих коней і брязкіт металу. Чиґенів меч дряпнув голе обличчя вершника в кольчузі, а Брон врізався у нападників, як вихор, рубаючи ворогів праворуч і ліворуч. Сер Родрик з келепом у руці бився зі здорованем у шкурі тінь-кота; коні танцювали по колу, а вершники обмінювалися ударами. Стрибнувши на коня, Джик без сідла рвонув просто у вир бійки. Тиріон помітив, що з шиї чоловіка у шкурі тінь-кота стирчить стріла. Чоловік розтулив рота у безмовному зойку, але з горла тільки хляпнула кров. Він іще не встиг упасти, а сер Родрик уже бився з кимось іншим.

Зненацька заверещав Марильйон, затуляючи голову лірою: над валуном пролетів кінь. Вершник розвернувся для нападу, підіймаючи шпичасту булаву, і Тиріон важко зіп’явся на ноги й обіруч замахнувся топором. Лезо з чвяканням, просто на ходу, знизу вгору вп’ялося в шию коня; тварина, заіржавши, впала, і Тиріон мало не випустив зброю. Але примудрився вивільнити топір і незграбно відстрибнути з дороги. Марильйону так не пощастило: кінь разом з вершником гримнулися просто на співця. Поки розбійник не вивільнив ніг з-під коня, Тиріон, пританцьовуючи, наблизився й загнав топір чоловікові в шию трохи вище лопаток.

Силкуючись витягти клинок, він почув знизу стогін Марильйона.

— Допоможіть,— задихався співець.— Боги, згляньтеся на мене, я стікаю кров’ю!

— Думаю, це кров коня,— мовив Тиріон.

З-під мертвої тварини випірнула рука, шкрябаючи землю скрюченими пальцями, схожими на павучі лапи. Притиснувши підбором ці пальці, Тиріон почув приємний хруст.

— Заплющ очі та вдавай, що ти мертвий,— порадив він співцю, перш ніж підняти топір і відвернутися.

Після цього все відбувалося водночас. Світанок наповнився криками, зойками й важким запахом крові, а світ перетворився на хаос. Повз вуха з сичанням пролітали стріли і відбивалися від каміння. Тиріон побачив, що Брон, уже не на коні, б’ється, стискаючи в обох руках по мечу. Тиріон тримався подалі від центру сутички, прослизаючи від каменя до каменя й вистрибуючи з тіні, щоб рубонути ноги поблизьким коням. Знайшов пораненого нападника й добив його, забравши собі його напівшолом. Сидів шолом надто туго, але Тиріон був удячний і за такий захист. Джика різонули ззаду, поки він рубав ворога перед собою, а згодом Тиріон перечепився через тіло Курлекета. Поросяче обличчя було розчавлене булавою, але Тиріон упізнав чингал і висмикнув його з мертвих пальців. Він саме застромляв чингал собі за пазуху, коли почув жіночий скрик.