Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Така невеличка затримка дозволила мені встати й навіть метнути в супротивника черговий ніж, який знову пролетів повз ціль.

Перевертень вирішує більше не атакувати з далеких дистанцій, і, скоротивши відстань, завдає бокового удару масивною лапою. Я встигаю підставити щит, але інерція удару така, що мене розвертає до тварюки спиною і під зад одразу прилітає стусан. Пролетівши кілька кроків, боляче б’юся о землю. Намагаюся підвестись, але черговий удар ногою в живіт вибиває дух і змушує перевернутися на спину. Тварюка тільки цього чекала й одразу ж навалюється зверху, занурюючи гострі кігті в мою плоть.

Від болю, з губ спочатку зривається протяжний стогін, а потім, на адресу Варлакса, летять "доброзичливі" слова. І де ця його обіцяна допомога? Зараз саме час.

Але замість допомоги, наді мною нависає обличчя перевертня, що зяє порожнечею, і мої вуста миттєво змовкають. Я знову намагаюся закричати, але нічого не виходить. Тіло стає ватним, а потім і зовсім перетворюється на кисіль. З кожним ударом серця мої думки все більше й більше плутаються, втрачаючи будь-яку послідовність та логічність і дуже скоро я стаю здатним, лише повторювати про себе слова, що нічого не значать, потім їх кількість зменшується до одного, котре я повторюю раз за разом, допоки мене не затягує в бездонне обличчя перевертня.

Активовано навичку «Берсерк».

Навіть сама смерть не здатна впоратися з вашою люттю і бажанням жити. Біль, втома, спокій невідомі вам доти, доки ворог не переможений. Ефективність вашого тіла, уміння і міць навичок, збільшені в шість разів, а міцність броні та сила ураження зброї — удвічі.

Обмеження — час дії навички не більше 700 ударів серця.

Знову живий, а на обличчі хижа посмішка при погляді на тварюку, яка зараз повільно підіймалась з землі  й розгублено дивилась  на щойно поглинену нею людину. Її псевдорозум ніяк не міг вибудувати логічний ланцюжок, — як подібне могло статися? Тож я, скориставшись не зібраністю монгра, завдав першого удару.

Перевертень спробував відскочити, але тепер уже я виявився швидшим і його ліва рука повисла мертвим батогом. Серія блискавичних випадів змушує монгра почати стрибати коником, аби уникнути моїх кігтів. Але виходить у нього не дуже і все нові й нові рани прикрашають тіло кривдника.

Тварюка не бажає бути безмовним учасником побиття і намагається давати відсіч здоровою рукою. Кілька разів її кігті пройшлися по броні, але змогли висікти, лише іскри. «Берсерк» не тільки повернув мене до життя, а й повністю відновив броню, зробивши її значно міцнішою.

Перевертень змінює тактику й підставляє під удар плече з пораненою рукою. Кіготь встромляється в тіло і прошиває його наскрізь, пройшовши між ключицею та лопаткою. Перевертень робить різкий розворот, сподіваючись звалити мене з ніг, чи хоча б вирвати з рук, затиснуту ключицею зброю.

Позбутися її я ніяк не міг, а ось розпластатися на землі, після чого перевертень із легкістю зможе мене прикінчити, цілком. І якби в моїх руках була звичайна зброя, так би все й сталося, от тільки… Подумки віддаю команду й кіготь ховається в наручах, але лиш для того, аби знову показати своє жало та пропороти ногу монгру.

Тепер моя перемога, лише питання часу, от тільки його не так уже й багато і він невблаганно спливає. Якщо я хочу, щоб усе було не даремно, потрібно діяти рішучіше. Кульгава тварюка вже не така жвава, але вона все одно не бажає здаватися, а значить, потрібно ризикувати.

Миттєво скорочую дистанцію. Рука перевертня важким молотом опускається  на моє плече й цього разу пробиває броню, але мені вже байдуже, оскільки обидва мої кулаки приставлені до шиї тварюки. Випускаю кігті на всю довжину, а потім січним ударом, немов ножицями, відтинаю голову.

— Гм, — лунає задумливе Варлакса.

Я повертаюся до "наставника", який обіцяв мене прикривати. Може, прихопити його із собою на переродження? Згадка про посмертний біль одразу схиляє шальки терезів у бік цієї ідеї, і я прямую до довбаного Чингісхана, але тут з’являється вже знайомий таймер відліку.

Залишилося десять ударів серця, дев’ять, … три, два, один.

Шукач Леворд, бажає вас призвати, час до закінчення призову десять, дев’ять … три, два, один.

Встаю розлючений, наче первісний гнів, біль — це не те відчуття, якому здатна зрадіти людина. Звісно, зараз він значно слабший, ніж тоді, коли я, обманутий його відсутністю в бою, дозволив шаргам порубати своє тіло на шматки, а потім, після призову, корчився на землі в агонії, однак приємного все одно мало.

Чомусь зараз дуже хочеться зробити комусь погано. На згадку прийшла ідея Алії щодо добровільного харакірі. Схоже, саме час нею скористатися, і тоді ми подивимося, хто тут пташеня? Потрібно тільки знайти цю гниду Варлакса, але поруч нікого, крім Леворда, немає, а наш табір знаходиться щонайменше за п’ять сотень кроків.

— Юначе, охолоньте й не дозволяйте почуттям взяти гору  над розумом, — лунає суворий голос Леворда. — Обраний Варлаксом спосіб, найефективніший в умовах, що склалися. Нам ніколи бігати по Туманному лісу, підвищуючи ваш ранг, потрібно якомога швидше розібратися з тим, що ми побачили, проникнувши в розум гнорла. На рівнинах немає монгрів, що відповідають вашому рангу, зате є інші — іменні. Вони куди небезпечніші. З ними, навіть не кожен воїн, що досяг 13 рангу, впорається, але у вас є те, чого немає в них.

Тварюка, з якою  незабаром нам доведеться мати справу, володіє силою, яку досі не бачив цей світ. Навіть я піддався панічному страхові перед тим, хто ховається всередині крижаного купола. Те, що ми змогли дійти до входу в печеру, виключно заслуга наших спільних зусиль. Поодинці, ми навіть кроку ступити б не змогли.

Якщо твої почуття до Луари, це не швидкоплинний потяг недозрілого молодика, тоді ти маєш розуміти, навіщо Варлакс це зробив і продовжить робити далі.