Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

Він замовк і обвів поглядом слухачів. У них на обличчях виразно проступало замішання. Ернест немов закляттям створив з абстракції яскраве видиво і показав його присутнім. Побачивши те видиво, вони злякалися.

— Ми почали з перших літер абетки, містере Келвіне, — лукаво провадив Ернест, — тепер я познайомив вас із рештою літер. Це дуже просто, а що простіший доказ, то він переконливіший. Ви, мабуть, уже знайшли відповідь. Куди подінуться зайві вироби, коли кожна країна матиме неспожитий лишок? Що тоді станеться з усією вашою капіталістичною системою?

Але містер Келвін замість відповіді лише збентежено хитав головою. Він, очевидно, перебирав у дум ці Ери естові міркування, шукаючи в них помилки.

— Дозвольте мені ще раз коротко переповісти вам усе, — сказав Ернест. — Ми почали з окремого промислового процесу, з фабрики взуття. Ми встановили, що розподіл там нової вартості подібний до розподілу в усіх інших промислових процесах.

Далі ми встановили, що робітники могли купити на свою заробітну платню тільки певну кількість продукту і що капіталісти не спожили всієї решти його. Ми встановили, що після того, як робітники витратили всю суму своєї платні, а капітал спожив усе, що зміг, ще залишається неспожитий лишок. Ми погодилися на тому, що цей лишок можна розмістити тільки за кордоном. Ми також погодилися, що внаслідок вивозу цього лишку до іншої країни розвинуться її власні продуктивні сили і через якийсь час ця країна сама матиме зайві вироби. Ми поширили цей процес на всі країни нашої планети і дійшли до того моменту, коли кожна країна, щороку, щодня виробляючи більше товарів, ніж вона може спожити, не матиме куди збувати ту зайвішу. А тепер я знов запитую вас, що нам робити з цими лишками?

Ніхто не відповів.

— Містере Келвіне? — запитав Ернест.

— Визнаю свою поразку, — признався містер Келвін.

— Мені ніколи й не снилося таке, — сказав містер Асмунсен. — А тим часом усе це здається ясне, як на долоні.

Мені вперше довелося почути виклад одного з висновків теорії Карла Маркса{56} про додаткову вартість. Ернест зробив це так просто, що я сама була вражена й сиділа в німому захопленні.

— Я скажу вам, як позбутися цього лишку, — сказав Ернест. — Кинути його в море. Кидайте щороку в море на сотні мільйонів доларів черевиків, пшениці, сукна і всяких інших виробів. Хіба таким чином ми не зменшимо лишки?

— Авжеж, зменшимо, — відповів містер Келвін. — Але ж це безглуздя.

Тут Ернест і напосів на нього:

— Невже це більше безглуздя, ніж ваш заклик, заклик руйнівників машин, повернутися до допотопних засобів виробництва, які були ще у ваших предків? Що пропонуєте ви, щоб збутися надлишку виробів? Ви хочете ліквідувати цю проблему, не виробляючи того лишку зовсім. А як же цього досягти? Повернутися до примітивного методу виробництва, такого хаотичного і дорогого, навіть безглуздого, що при ньому не буде не тільки лишків, але й узагалі не вистачатиме виробів?

Удар був такий влучний, що містерові Келвінові аж дух забило.

— Ваша правда, — сказав він, прокашлявшись. — Я побитий. Це таки безглуздя. Але ж треба робити щось. Це справа життя й смерті для нас, середнього класу. Ми не хочемо гинути. Ми вважаємо за краще робити безглузді речі і повернутися до невигідних методів виробництва, які були ще в наших батьків. Ми повернемо індустрію до її дотрестівського стану. Ми потрощимо машини. А що б ви зробили?

— Потрощити машини ви не зможете, — заперечив Ернест. — Ви не зможете повернути назад суспільний розвиток. Проти вас стоять дві величезні сили, і кожна з них могутніша за ваш середній клас. Великі капіталісти, іншими словами — трести, не дозволять вам повернутися назад. Вони не хочуть, щоб їхні машини потрощено. А ще більша, ніж трести, ще могутніша сила — робітничий клас — теж не дозволить вам зробити цього. Робітничий клас і трести борються за владу над світом за допомогою машин. Це мета їхньої боротьби. Жодна з сторін не хоче руйнувати машин. Кожна хоче володіти ними. В цьому бою середній клас не відіграє самостійної ролі. Він — пігмей між двох велетнів. Хіба ви не бачите, що ваш середній клас затиснуто поміж двома жорнами, які вже почали його розчавлювати?

Ось я й показав вам з математичною незаперечністю, що капіталістична система неминуче загине. Коли кожна країна матиме неспожитий лишок виробів, якого не можна буде продати, капіталістична система впаде під вагою страхітливої системи зиску, яку вона сама спорудила. Але й у той день машин не руйнуватимуть, боротьба йтиме за володіння ними. Якщо переможе робітничий клас, вам буде легше. Для Сполучених Штатів і цілого світу настане нова, світла ера. Замість нищити життя, машини зроблять його прекраснішим, щасливішим і благороднішим. Середній клас розсиплеться, він помалу перетвориться на трудящий клас, — отже, ви разом з робітниками братимете участь у справедливому розподілі виробів цих чудовних машин. І ми, всі ми створимо нові, ще чудовніші машини. І тоді не буде неспожитих лишків, бо не буде гонитви за зиском, яка їх породжує.

— А якщо трести переможуть у цій боротьбі за владу над світом і над машинами? — спитав містер Коволт.

— Тоді,— відповів Ернест, — і ви, і робітники, й усі ми будемо розчавлені залізною п’ятою деспотизму, такого нещадного й страшного, як іще ніколи не знали найчорніші часи історії людства. Ось якраз відповідна назва для цього деспотизму — Залізна П’ята{57}.

Запала довга мовчанка, всі за столом глибоко й тривожно замислились.

— Але ваш соціалізм — це лише мрія, — сказав містер Келвін. — Химера.

— Тоді я покажу вам не химеру, — відповів Ернест. — Я назву її олігархією. Ви її звете плутократією. І я, і ви маємо на увазі те ж саме — великих капіталістів, трести. Спробуймо встановити, кому належать влада тепер, а для цього спочатку розгляньмо, на які класи поділяється наше суспільство.

Воно складається з трьох великих класів. Перший — це плутократія: багаті банкіри, власники великих підприємств, залізничні магнати, директори корпорацій тощо. Другий — це дрібна буржуазія, або середній клас, ваш клас, панове. Сюди належать фермери, крамарі, дрібні підприємці та особи вільних професій. Третій і останній — це мій клас, пролетаріат, що складається з найманих робітників{58}.

Ви не можете не погодитись, що багатство становить тепер найголовнішу силу в Сполучених Штатах. Як же розподіляється багатство між цими трьома класами? Ось вам цифри. Плутократія володіє майном на шістдесят сім мільярдів доларів. Вона становить тільки дев’ять десятих відсотка загальної кількості