Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Таврований 📚 - Українською

Читати книгу - "Таврований"

255
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таврований" автора Нік Ремені. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 101 102 103 ... 132
Перейти на сторінку:

Хвилювало, що він так і не зміг відверто поговорити зі Строкачем по найважливішому для нього питанню.

Вночі прийшли в район хутора Конотоп. Багато бійців згадували місто з однойменною назвою в Сумській області. Вузлову станцію, з якою були пов’язані диверсії на залізниці.

Розташувалися на стоянку. Вирішили дочекатися шостої роти. Обоз розташувався в густому змішаному лісі. Їздові усували неполадки, які виявилися в возах в результаті невеликого переходу. Дід особисто обходив обоз і строго питав з недбайливих.

Незабаром їх наздогнала шоста рота. Бійці кинулися до возів з вантажами з Великої землі. Ковпак відтіснив їх. Разом з Михайлом Івановичем став розбирати пакети. Базима стояв біля них з зошитом і олівцем. Він все записував, щоб потім чесно розподілити і роздати по підрозділах.

Руднєв рідко особисто приймав вантажі. Сьогодні він поставився до них зовсім байдуже. Він шукав серед прибулих кремезну людину з рудою бородою.

Вершигора спішився з коня. Він відразу помітив струнку фігуру комісара. Безтурботний веселий настрій покинув помічника командира з розвідки. Він підійшов до комісара. За статутом доповів про прибуття.

Семен Васильович відразу запитав:

— Ти був у Ньоми?

Вершигора винувато засмикав плечима:

— Не встиг, товаришу комісар.

— Погань!

— Мене насильно посадили в машину. Привезли на аеродром, — намагався виправдовуватися Вершигора.

Семен Васильович подивився на книгу Дениса Давидова в його руці.

— А це ти встиг!

Книга партизана війни 1812 року була тільки у Руднєва. Значить, Петро Петрович її дістав у Москві.

Семен Васильович повернувся і пішов геть від Вершигори, щоб не наговорити йому ще більших грубощів. Останнім часом він став різким і прямим у своїх висловлюваннях. Частково на ньому позначався вплив Ковпака, який в кишеню за словом ніколи не ліз і ні перед ким не прогинався. Частково давала про себе знати постійна напруга, в якій він знаходився.

Семен Васильович присів на траву біля дерева. Зняв кашкет. Подивився на рідкі білі хмари, які легко пливли в зелених отворах верхівок дерев. Коли він тепер зв’яжеться з Ньомою?! Невідомо. Аеродроми залишаються на Поліссі, в партизанському краї. Тепер до кінця рейду зв’язок з Великою землею здійснюватиметься тільки по радіо.

Комісара відірвав від невеселих думок Базима. Начальник штабу, без зброї, в розстебнутій гімнастерці, без ременя сів поруч з Руднєвим. Коли поговорили про те про се, запропонував:

— Борода привіз казенки, оселедців, ковбаси. Йдемо по-чарчині.

— Не хочу! — Відмовився Семен Васильович.

— Тебе командир просить.

Руднєв спокійно вимовив:

— Пити і їсти не хочу. Сказав же тобі!

Базима підвівся з землі, зрозумівши, що розмову закінчено, комісар не змінить свою точку зору. Повернувся в кампанію.

2

Після виходу з хутора Конотоп з’єднання попрямувало у бік Рівного та Луцька. З Полісся рейдували на Волинь. На підході до села Більчаки партизани побачили насипний пагорб. На ньому великий хрест, який був прикрашений синьо-блакитними прапорами і тризубом.

Командири з’єднання довго дивилися на пагорб. Потім Сидір Артемович наказав Войцеховичу:

— Щоб я цієї комедії не бачив.

Василь Олександрович швидко організував кілька бійців. Вони забралися на земляний насип, зірвали синьо-блакитні прапори. Але з тризубом нічого не могли зробити. Він був виготовлений з металу і міцно прибитий до дерев’яного хреста.

Сапери передали хлопцям ломик. Але й ломик нічого не дав.

Дід виплюнув цигарку. Підійнявся на пагорб. Дав нижче тризуба кілька черг з автомата по хресту. Він разом з синьо-жовтим символом звалився на землю.

Руднєв з Базимою мовчки спостерігали за подіями. Семен Васильович згадав громадянську війну. Київ. Вулиці, забиті людьми з синьо-жовтими знаменами. «Самостійна» Україна проіснувала недовго. Її задавили революційно налаштовані солдати кирзовими чобітьми. До їх складу входили молоді пітерські робітники, в тому числі Сеня Руднєв.

«Трійка» звикла, що з’єднання місцеві жителі зустрічають з хлібом-сіллю. Радо вітають партизанів. Але у волинському селі населення начебто вимерло. Тільки кілька стариків, боязко висунувшись на вулицю, мовчки спостерігали за подіями.

Впоравшись з символами, колона рушила далі. Відразу ж за околицею села її зустріли вогнем кілька сотень місцевих патріотів. Зав’язався бій. Бійці з’єднання зустріли жорсткий опір. Але сили виявилися нерівними. Партизани подавили супротив.

Взятих в полон кількох патріотів допитали. Ними виявилися сільські мужики. Ковпак, не довго думаючи, наказав:

— В розпил!

— Сидір! Кого стріляти?! Місцеві селяни, наші брати-українці, — заперечив йому Базима.

— Чорт їм брат.

У розмову втрутився Руднєв:

— Нехай хлопці проведуть з ними роз’яснювальну роботу і відпустять з тією умовою, що вони не візьмуть в руки зброю, будуть сидіти вдома.

Сидір Артемович не сказав звичне «Нехай буде гречка», але і не заперечив проти рішення комісара. Чоловіків відпустили додому.

Загін побудував переправу через річку Случ, рушив у бік Берестян, обігнувши місто Рівне з північного боку. Через населені пункти, які два роки не бачили радянської влади, рухалася ціла армія. Близько двох тисяч людей з гарматами і мінометами, не кажучи вже про кулемети і автомати, бронебійні рушниці і друге озброєння.

Скрипіли важко навантажені вози, іржали коні, лунали гучні голоси людей.

Уже кілька годин йшов дощ. Всі дороги залило. Бруд по коліно. Потопаючи у в’язкому місиві, Семен Васильович їхав уздовж колони на коні Дружиніна. Зверху комісар був одягнений у плащ-палатку і шинель. Але він промок до нитки.

Семен Васильович побачив свого сина, який крокував у кирзових чоботях з групою молоді. Штани й гімнастерка прилипли

1 ... 101 102 103 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таврований», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таврований"