Читати книгу - "Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки"

Лишився ще місяць до того, як закінчиться рік і щоденник буде завершено. Минулого вечора я перечитував вибране, і мені стало прикро, що так багато часу все видається похмурим, хіба ж ні? Тоді як одна з причин писати — відволіктися від смутку, що панує тут.

Але сталося от як: за своїм щоденним розпорядком я йшов від ампутованого Еферта до недоумкуватої Грітьє й вегетативної Еф’є.

Наш клуб «Старих, але ще не мертвих», який іще недавно процвітав, опинився, хоч і недовго, у жахливій скруті. Ці нещастя порадували пана Пота, цитую: «Їм кінець, адже так? Ми для них не задосить гарні. Тож тепер вони можуть радісно запхнути свій клуб собі ж в зад».

«Що вони тобі зробили? Виходить, це тебе так непокоїть?» — здивовано запитала пані Оперс.

На щастя, було й чимало пожильців та працівників, які співчували горю нашого клубу.

Чи виїду я прогулятися? Пан Хогдален — той, чийого клубу мобільних скутерів «Антилопа» так і не було створено, — був саме тим, хто мені потрібен, аби розвіятися. Він — на добротному розкішному скутері, я — на досить пристойному «Elegance».

Він знав гарний маршрут: «Їдь за мною і називай мене просто Берт».

За годину ми зупинилися біля кафе на ложку супу. Берт — людина небагатослівна. Він не любить говорити повними реченнями.

«Гарна поїздка», — про поїздку.

«Гарний суп», — про суп.

«Ще якось?» — підсумок нашої подорожі.

І на прощання:

«Бувай. І, о… шли їх під три чорти».

Мій розум приємно побайдикував.

Я не часто отримую пошту, та коли це трапляється, то здебільшого це листи з порадою перевести в готівку чек на 8990 євро, не чекаючи на потім. Проштампована форма прохання додається. І, як подальша умова, я мав замовити шість пар термальних устілок ледь не втридорога.

Мається на увазі, що ви вже виграли ті гроші. І лише прочитавши дрібненький шрифт, ви розумієте, що тільки можете їх виграти. Усім цим займається «нейтральна третя сторона» — оце так заспокоїли.

Якось я між іншим запитав, скільки тутешніх отримали подібні добровільні призові листи. Більшість. І чимало з них були не в змозі опиратися спокусі. Вони не виграли жодних призів, але тепер є гордими власниками дуже дорогого екстракту кінського каштану для варикозних вен або ж добряче витратилися на бамбукові оздоровчі шкарпетки чи енергетичний бальзам для волосся. Я цього не робитиму! Усі ці речі ви знайдете глибоко в шафах багатьох пожильців.

Більшість із них не любить про це говорити. Та часом хтось здіймає великий галас про те, як його обвели навколо пальця.

Старі пердуни — легкі мішені.

Я не переймаюся скасуваннями цих наполегливих прохань, бо коли отримую їх, то ворог несе збитки.

Я мусив сходити на учорашню вечірку до Дня Санта-Клауса. Еферт пообіцяв розважатися кілька годин, і я почувався зобов’язаним втрутитися й врятувати його від нього ж самого.

Він почав з того, що приєднався до хорового співу Санта-Клауса надто голосно та якось не в тему, і всі роздратовано позирали на нього. Потім він наполягав на тому, що Санта має запросити пані ван Тіл сісти йому на коліна, чого робити наш святий відмовився, хоча йому і нічим дорікнути. Ван Тіл важить більше центнера.

Уже за півгодини мій друг спромігся випити чотири кухлі гарячого какао зі щедрим вкрапленням рому, який він приніс із собою, та з’їв великі шматки мигдального пирога, які спочатку вмочував у какао.

Це б сто пудів скінчилося гучною сваркою, якби не диверсія пані Зонневанк — вона перечепилася через великий мішок Чорного Піта й зламала руку.

На те, щоб пані Зонневанк забрала швидка і все товариство заспокоїлося, знадобилося півгодини. Еферт, вдоволений після шести порцій какао, закуняв у своєму кріслі, і я зміг відкотити його до квартири. Там я й залишив його, обережно вклинивши інвалідний візок між шафою та ліжком, так, щоб Еферт не впав, а потім попрямував до своєї кімнати. Навіть у місії по догляду є свої межі.

Вечірка Санта-Клауса у кімнаті відпочинку так і не продовжилася.

Питання в тому, чи повинен Чорний Піт відповідати за нещасний випадок, бо лишив свій мішок і цим самим зіпсував свято.

На жаль, у нашому притулку немає пожильців-китайців, інакше Еферт точно сказонув би кілька політично нетактовних приколів через прихильність до Ґордона, судді «Нідерланди мають талант», який і справді ні з того, ні з сього ляпнув азійському учаснику, що його виконання було «від найкращого китайця за останні тижні — і я говорю не про чоу-мейн».

Дискримінації в цьому ми не побачили, адже всі представники національних меншин, які жили тут, — досить милі створіння, тож нікому не ставало духу бовкати хоч щось не в тему.

Нація,