Читати книгу - "Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки"

чиїм найбільшим ґанджем є жарт про китайського співака та бажання, аби Чорний Піт залишався чорним, — навіть наполовину не така мерзенна, як деякі тутешні людці. Чи образливо мені, коли смаглява, жовта чи чорна людина називає мене блідопиким, сирноголовим чи шкуродером? Ні. Чи образився б я, якби Санта-Клаус був чорним, а усі його Піти — дурнуватими, тонкогубими білими помічниками з гіпертрофованим амстердамським акцентом? Ні. Це тому, що мій чудовий дідусь ніколи не був рабом, а працював на фабриці й гарував шістдесят годин на тиждень заради якихось копійок? Ні.

Цього року я вирішив бути Санта-Клаусом і купити презенти для своїх друзяк. А саме: парфуми — для Еф’є, рукавиці — для Еферта, книгу про шампанське — для Ріа та Антуана, відривний календар — для Грітьє, відео з інструкціями гри в більярд — для Едварда, та картонну шопку про народження Христа — для Греме.

Собі я купив джемпер. Продавчиня сказала, що на мені він круто сидить.

Увечері загорну подарунки в різдвяний папір і завтра тишком-нишком прокрадуся від дверей до дверей, сіючи тиху радість.

Четвер, 5 грудня

Люб’язна касирка в місцевому супермаркеті не знала, що робити з чайовими.

«Двадцять чотири десять».

«Заокругліть до двадцяти п’яти», — сказав Греме, передаючи п’ятдесятку.

Ні, на жаль, вона цього зробити не могла. Увечері не зійдуться рахунки.

Греме терпляче пояснив, що в такому разі їй варто поставити біля каси банку для чайових. Він не міг натішитися власним імпровізованим приколом. А от набурмосений чоловік позаду — ні.

«Та годі вже, я не збираюся стовбичити тут цілий день».

Коли Еферт почув історію Греме, то відразу ж підкинув ще одну ідею: торг.

— Двадцять чотири десять.

— Даю вам вісімнадцять.

— Що?

— Ну добре, двадцять, але ні на цент більше.

— Сер, ви маєте заплатити двадцять чотири десять

— Ні, це забагато. Тоді просто забудьте.

Після цього, за пропозицією Еферта, варто розвернутися і піти геть, залишивши покупки на касі. Він збирається спробувати завтра. Сподівається, що це започаткує нову моду.

Метеорологи стверджують, що насувається перший сніг. Не люблю зими. Хотів би я мати змогу впасти у сплячку і не прокидатися аж до перших днів березня. Якось кепсько, що у мене проблеми зі сном. Проблематично навіть поспати шість повних годин. Я був би фіговим ведмедем.

Для поїздок на скутері вже дуже холодно. Для цього потрібно сидіти пеньком, а отже, ви змушені натягати так багато шарів одягу, що заледве можете поворухнутися. Та з другого боку, перспектива на три місяці бути прикутим до крісла біля вікна в очікуванні перших крокусів не надто мені до душі.

П’ятниця, 6 грудня

Помер Нельсон Мандела. Один з моїх останніх кумирів. Людина, яка ніколи не падала зі свого п’єдесталу. Усі світові вожді зберуться, аби виявити повагу до Мандели, і кільком з них точно є чого в нього повчитися.

Учора друзі були в приємному шоці, захоплені своїми подарунками. У мене виникли певні проблеми, аби переконати їх, що я нічого не очікую натомість. Ми й так живемо у світі, де забагато quid pro quo.

Я сказав Еф’є, що маю презентик і для неї, а потім, розгорнувши його так, аби вона бачила, дав понюхати. І тієї самої миті доглупав, що не знаю, чи її нюх і досі неушкоджений. Але коли я запитав, чи їй сподобалося, Ефʼє кивнула. Я пустив краплю на її шию, ще одну — на запʼясток, а тоді розтер. Це була інтимна мить, а з ними я рідко дружу.

На щастя, я міг швидко витягнути «Самотність простих чисел» і почати читати. Я вже тричі питав, чи це не занадто сумна книга для неї. Вона завжди заперечливо хитала головою.

За півгодини я лишив її умиротворену і поринулу в сон.

Я спустився вниз на пару ложок горохового супу. Він виявився смачним, але я мусив вислухати щонайменше десять легенд про мам та бабусь, чий гороховий суп був значно кращим. Минуле, вони завжди триндять про минуле. Замість цього живіть сьогоднішнім днем, засушені ідіоти!

Субота, 7 грудня

Емоції, викликані популяцією гусей, усе продовжують розпалюватися: чи незручності, які вони створюють, виправдовують їхній відстріл?

У нас є своя мама-гуска — вона впродовж останніх десяти років мала звичку тричі на тиждень йти до магазину і купувати півбуханки білого хліба (вона вічно жалілася, що гуси не люблять цільнозернового). Два шматочки вона брала на обід, а ще два заморожувала на наступний день і ставила собі нагадування погодувати гусей, які весь цей час паскудили на найближчому полі.

«Якщо кожна голландська провінція отримає дозвіл самостійно вирішувати питання з відстрілом гусей, то хіба ж це не жахливо несправедливо для самих птахів? Гуси й гадки не мають, які кругом правила, можуть їх підстрелити в цій частині країни