Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

З перемиського здиханату… - тобто перемишлянського деканату (м. Перемишляни, нині Золочівського району Львівської області).

Левицький Іван Омелянович (1850-1913) - український бібліограф.

Шараневич Сидір (1829-1901) - український буржуазний реакційний історик, професор Львівського університету.

«Временник Института Ставропігійского с месяцесловом» - календар, видання «москвофілів» (Львів, 1864- 1915 рр.).

«Рускій Сіон» - клерикальний журнал, орган львівської митрополії. Виходив у Львові в 1871-1900 рр.

Вандрівка русина з Бідою. Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 132-147. Збереглася частина автографа (№ 228, с. 23-28). Це уривок іншої, значно відмінної редакції твору. Готуючи твір до друку в другому виданні збірки «З вершин і низин», І. Франко змінив редакцію окремих рядків, строф, написав нові, з яких окремі близькі за змістом до знятих, вдався до автоцензури. Наводимо важливіші розходження між автографом і першодруком.

Два перших рядки п'ятої строфи в автографі мають таку редакцію:

Ніщо Біда там не мовить.

На русина ще їх травить…

Третій рядок дев’ятої строфи в рукописі такий.

Що й балакати тута.

Наведений нижче уривок в автографі закреслений.

Він іде після 16-ої строфи. Частину його Франко творчо використав у 37-ій, 38-ій і 45-ій строфах зміненої редакції поеми.

Ще й буркочугь: «Що за біс,

Кождин водить нас за ніс,

Кождий нами свій лан мірить.

То й не знати, кому вірить.

Патріоти славні тут,

Тільки нас зо шкури друть».

Русь питає: «Є в вас школи?»

«Є, та в них не вчать ніколи:

В селі школа літ вже сто,

А читать не зна ніхто».

Ще щось хтіла Русь питатись,

Стала Біда реготатись,

Та й співає: «Ой на-на,

Ось де моя вітчина!».

Шкандибає Русь горою,

Зустрівсь вівчар з отарою.

«Чиї гори?» - Жидівські.

«Чиї вівці?» - Газдівські.

«Колись були гори наші.

Було досить луга й паші».

Русі й слухать оскома,

Їй ся пісня знакома!

17-а строфа в рукописі має редакцію:

Крикне вголос, шепче стиха,

Мов та леді Макбетиха:

«Ось ще пляма! Тут вона!

Витер-но - там ще одна!»

Два останні рядки 18-ої строфи в автографі мають редакцію:

«Що се? Чи він занеміг?»

А Біда тоді у сміх

У 20-ій строфі автографа наявний текст другого - четвертого рядків, пропуск яких у першодруці позначений крапками. Відновлюємо його в основному тексті твору як вияв автоцензури.

Замість другої половини 23, 24-28 ї строф першодруку в автографі йде текст:

«Та не простий собі жид:

У аренді він держить

Всі рогачки, всі баюри,

Всі рови, і всі фігури,

І всі діри у мостах,

І увесь сей довгий шлях

Чи піддосок, чи підтічку,

Чи перед фігуру свічку,

Чи підкову, чи насад,

Все лиш в нього мож дістать»

Пішов Русин, втепенився,

Жиду низько поклонився,

Що казали - заплатив,

Вісь новую прикрутив

31-а строфа в автографі має редакцію:

Певно, пані з Америки?

Що там наші вуйки, стрики,

Наші браття, батько, внук

Заробляють грошей гук?

Перший і другий рядки 61-ої строфи в автографі мають редакцію:

Була б я там згибла, братку,

Та здибала Степка П’ятку…

Строфи 69-72 в автографі відсутні.

Строфа 76 в автографі має редакцію:

Пита русин: «Пан, що купчиш?»

Панок каже: «Я є Лукич,

Не купую-продаю,

А газету видаю».

Третій і четвертий рядки 77-ої строфи в автографі мають редакцію:

Драма, шкіци, новели

І ліричні трелі.

79-а строфа в автографі відсутня.

Перший-третій рядки 84-ої строфи в автографі мають редакцію:

Що з правої Данилович,

Що з лівої Гарасимович,

А іззаду Трильовський.

Перший рядок 80-ої строфи в автографі має редакцію:

Запаринюк в плечі парить.

Замість 87-89-ої строф в автографі йде:

Стали вони раду радить -

Біді теє не так вадить;

В бік русина турнула,

Що є духу курнула.

90-а строфа в автографі має редакцію:

В Матівцях лиш нипала,

У Снятині ще хлипала,

Аж як стала в Чернівцях,

То минувся її страх.

Далі в автографі йдуть строфи:

Придивляєсь і що ж баче?

У фотелі сидить Паче,

А при ньому в довгий ряд -

Самі русини клячать.

А на кого заморгає.

Той до нього підповзає,

І так щось тихо, мов муха,

Шепче йому до вуха.

На цьому автограф обривається.

В. Щурат, згадуючи про роботу І. Франка над «Вандрівкою русина з Бідою», говорив: «Готові строфи, творені при мені день по дневі, Франко зараз же виголошував. Жартом наслідував я тоді його фабрикування вірша й докинув йому кілька строф про Лукича. Йому сподобались ті строфи, і він прийняв їх до своєї будови, як пригожу цеголку. Міцкевич, мовляв, теж давав місце в своїм «Пані Тадеуші» стрічкам приятелів» («Іван Франко у спогадах сучасників», Львів. Книжково-журнальне видавництво, 1956, с. 242).

Твердий - так називає і. Франко представника «москвофілів».

М’який - тобто «народовець»

Антоневич Микола (1840-?) - викладач Перемишлянської гімназії, «москвофіл».

Горбаль Кость (1836-1903) - український ліберально-буржуазний діяч в Галичині, педагог