Читати книгу - "Війна Калібана"

Це все що вона могла. Цього було не досить. Довгі роки тренувань у витонченому танку політики і влади залишили її з очікуваннями і рефлексами, які не могли бути використаними звідси. Затримка у часі мучила її фрустрацією і вона не дозволяла почуттям відбитися на тому, для кого робився поточний запис. Вона почувалася немов музикант світового класу, який опинився перед заповненою аудиторією з дитячою сопілкою у руках.

Крісьєн навіть не помітила як покінчила з джином. Лиш коли піднесла склянку до рота, то виявила що вона пуста. Пригадала що це вже не вперше. Промайнуло п’ять годин. Було отримано лише три відповіді на майже п’ять десятків відправлених повідомлень. Це не просто затримка часу. Це хтось контролює рівень шкоди.

Вона не розуміла що голодна, допоки не з’явився Котіяр з тарілкою ягнятини каррі і кавуном. Хвилі аромату надійшли за хвилину. Тельбухи літньої леді прокинулися з гарчанням і вона вимкнула термінал.

- Ти щойно врятував моє життя, - подякувала вона охоронцю і вказала на стіл.

- Це була ідея сержанта Дрейпер, - відповів той, - коли ви втретє проігнорували її питання.

- Я цього не пам’ятаю, - говорила жінка, поки тарілку ставили перед нею, - у них що слуг немає для таких справ? Чому це ти носиш їжу?

- Вони мають, мем. Я їм не дозволив увійти.

- Виглядає занадто. Нервуєш?

- Якось так.

Вона їла дуже швидко. Спина горіла, а ліву ногу кололи голки через довгого сидіння в одній позі. В молодості такого з нею не було. З іншого боку, в молодості в неї не було можливості шпетити в бога душу й мать головних гравців ООН і мати серйозне ставлення до себе. Час забрав її поставу, але натомість дав владу. Чесна угода.

Авасарала настільки не могла дочекатися поки закінчить їсти, що увімкнула термінал не ковтнувши ще останнього шматка. Її уваги очікувало чотири повідомлення. Саутер, благослови Господь його скарлючене, маленьке сердечко. Одне від когось з юридичної ради, чиє їм’я вона не запам’ятала і ще одне від особи, чиє їм’я таки запам’ятала. Одне від Майкла-Жона, скоріш за все щодо Венери. Відкрила те, що від Саутера.

Адмірал з’явився на екрані і вона ледь встигла утримати себе аби не сказати «привіт». Це просто відеозапис, не справжнє спілкування. Вона таке ненавиділа.

- Крісьєн, - заговорив адмірал, - вам варто бути обережною з усією тією інформацією, яку ви мені надсилаєте. Арджун буде ревнувати. Я не очікую що нашого друга Джиммі будуть цькувати за останній рейвах. Нашого друга Джиммі. Він не вимовив ім’я Голдена вголос. Це цікаво. Він очікує що фільтрація налаштована на ім’я Голдена. Авасарала пробувала вгадати про які фільтри він думає – на вхідних чи вихідних повідомленнях. Якщо у Еррінрайта є хоча б половина мозку, - а вона в нього є, він чигатиме на трафік обох у обидва боки. Чи турбується він про когось ще? Скільки ще гравців за столом? Інформації для роздумів немає, але як мінімум цікаво.

- Я бачу куди вас може завести ваша турбота, - говорив адмірал на запису – я порозпитую, але ви знаєте як воно буває. Мо’ за хвилину щось знайдеться, а мо’ й через рік. Хоч ви й не чужа людина. У нас тут і так подій по вуха, тож я й сам волів би запросити вас на той обід. До швидких, нових зустрічей.

Це вже була неприхована брехня, подумалось Авасаралі. Проте, приємно чути це від нього. Вона пошкрябала вилкою по тарілці і на сріблі назбиралась тонка плівка карі.

Перше повідомлення було від молодика з бразильським акцентом, в якому йшлося що ООН немає нічого спільного з роликом Ніколи Мулко, а значить, не може нести відповідальність за нього. Наступне було від боса того молодика, що перепрошував за нього і обіцяв повний звіт до кінця дня, - це було, звісно, значно схоже на правду. Розумні люди все ще її бояться. Це смакувало краще за ягнятину.

Коли вона простягнула руку до екрану, корабель трохи змістився вбік. Довелося впертися руками в стіл; в животі забулькало карі і рештки джину.

- Ми очікували на це? – закричала вона

- Так, мем, - відповів Котіяр з сусідньої кімнати, - корекція курсу згідно плану.

- В клятому офісі подібного ніколи не станеться, - пробурчала Крісьєн, а на екрані виник Майкл-Жон. Він виглядав помірно збентеженим, можливо, просто, через нахил обличчя. Накотив нудотний жах.

На хвильку вона побачила перед собою «Арбогаста», який розділявся на частини. Вона зупинила відтворення без будь-якої причини. Щось в її голові бажало відвернутися. Не дізнаватися.

Не важко було зрозуміти як Еррінрайт, Нґуєн і інші змовники повернулися спинами до Венери, де чужинський хаос впорядковувався і більше ніж просто впорядковувався. Вона теж його відчувала, атавістичний страх, що ворушився в голові. Наскільки простіше повернутися до старих ігор, до старих рухів, до історії озброєнь і конфліктів, облуди і смерті. Хоч і жахливим це було, проте знайомим. Відомим.

В дитинстві вона подивилася стрічку про чоловіка, який побачив обличчя бога. Першу годину він вів звичайне, сіре життя на базисі десь на узбережжі південної Африки. Коли він побачив бога, то видиво перемкнулося на десять хвилин ревища, а потім ще годину повільної відбудови ідіотського життя яке він мав від початку. Авасарала ненавиділа його. Лиш тепер, виходить, зрозуміла. Відвернутися геть було природньо. Навіть якщо це по-ідіотськи, впусту і самогубно, це природньо.

Війна. Різанина. Смерть. Усе насилля яким Еррінрайт і його підлеглі – вона впевнена, що майже всі з них були чоловіками, - були охоплені, чіпляло їх бо створювало комфорт. І всі вони перелякалися.

І вона теж, звісно.

- Піхвограї, - плюнула вона і запустила відео.

- Венера може думати, - сказав Майкл-Жон замість «привіт» чи будь-яких інших соціальних жартів, - В мене є дані групи аналізу сигналів, які вони отримали від мережі руху потоків води і електричних зарядів і ми побудували модель. Вона співпадає лиш на шістдесят відсотків, але мені зручно визнати це більшим аніж вірогідність. Звісно, вона має іншу анатомію, але функціональна структура схожа на китоподібних, які вирішують просторові проблеми. Тобто, присутній провал в поясненні і з