Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

на землю попадали. І сказав до них блаженний: «Що побачили, браття, що, полякавшись, попадали?» Вони ж мовили: «Чули ми голос Бога твого, що говорив до тебе, і страх напав на нас — через те попадали». Коли воїни це до святого Олександра говорили, наздогнав їх Тиверіян, були ж з ним і градоначальники, що супроводжували його. І спитав Тиверіян: «Як називається те місце?» І сказали йому: «Назва місця цього — Судне місце». Сказав Тиверіян: «Якщо це місце судним є, то годиться нам на ньому суд вчинити. Приведіть перед мене Олександра-християнина». Коли став перед ним святий, сказав до нього Тиверіян: «Чи перебуваєш ще в безумстві своєму і не хочеш богам поклонитися? Але, як вже бачу — серце твоє озлоблене. Я ж справді милосерджуся над тобою і через те до богів, володарів вселенної, хочу тебе навернути». Відповів йому мученик: «Нечестивче, осліплений розумом, сину диявола, ти передався батькові своєму сатані, як можеш милосердитися наді мною? Сатана ж бо, батько твій, ні до кого не є милосердний, але всіх хоче в геєну вогненну зі собою затягнути і стратити». Сказав Тиверіян: «О погана голово, так мені відповідаєш, ніби я рівний тобі. Чи того безчестиш мене, що шкодую тебе? Хіба не годиться тобі більше шанувати мене за мою до тебе доброту і лагідність, а не докорами докоряти мені?» Відповів святий: «Справді подібний ти на батька свого сатану. Маєш озлоблене серце своє, твердіше від каменя, не розумієш хіба: місце це називається Судним, що показує очевидно, що скоро наздожене тебе Суд Бога, який має судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його. Тоді пізнаєш, чи не казав я тобі правди. Засудить тебе Бог, бо ти без милосердя судиш раба Його. Бачить він, наскільки несправедливо й люто мучиш мене. Та знай, що ці муки мені славу принесуть, тобі ж — згубу велику приготують». Це чуючи, Тиверіян розпалився гнівом вельми і звелів залізні колючки по землі розстелити і по них волочити мученика. Святий же, так мучений, мовчав, наче не відчував муки. І пізнав Тиверіян, що Олександр не відчуває муки, — більше розлютувався і звелів чотирьом воїнам бити його сукуватим залізом. Мученик же, битий, взивав до ката, кажучи: «Чи такі муки, які мені накладаєш, о нечестивче? Додай инших, лютіших, я-бо, допомогою Христа, Бога мого, не відчуваю болю від цих мук». Сказав Тиверіян: «Розшматую тебе на частини, і у вогонь тебе вкину, і попіл твій розвію, й ані сліду пам'яті про тебе не землі не залишу.

І побачу, чи прийде Христос твій і забере тебе з рук моїх». Відповів святий: «Стратить тебе Христос мій, не гаючись, тіло ж твоє і кості твої розсипані будуть по землі: не повернешся до Риму і лиця царя свого нечистого не побачиш, бо знищить Господь пам'ять твою із землі, що не пізнав ти Його, окаянний, не вшанував Того, хто дав тобі честь і владу цю. Якби ти Його пізнав, на небі зміг би жити, нині ж, Бога живого покинувши, полюбив сатану, батька свого, з ним тому в геєну вогненну вкинений будеш. Я ж восхвалю повсякчас Владику, Спаса мого Ісуса Христа, який визволить мене з рук твоїх і сподобить мене благодаті своєї на славу Його навіки». Таке чуючи, кат занімів лицем від гніву, проте звелів перестати мучити святого: день хилився до заходу, захотів там заночувати і, повечерявши, спочив, і бачив у сонному видінні ангела Божого грізного з оголеним мечем, що явився йому і сказав: «Нечестивий, ось я прийшов на тебе, бо раба Божого Олександра ти люто мучиш. Знай-бо, що зразу мечем цим можу убити тебе, але терплю тебе до часу. Ти ж, вставши, іди поспіхом через Ілирик до Візантії, бо наблизилася кончина Божому рабові Олександру». Тиверіян же зразу з жахом прокинувся і тремтів зі страху. І прикликавши тих, що були з ним, поважних мужів, радників своїх, розповів їм про страшний той сон. Ті ж сказали йому: «І ми хотіли казати тобі, аби не мучив настільки жорстоко й несправедливо чоловіка того, але не сміли. Чули ми, що великий є Бог християнський і кидає у вогонь невгасимий тих, що мучать рабів Його». Тиверіян же більше злякався і велів у ту ж годину ночі воїнам, аби вели мученика наперед, а сам, вставши, за ним ішов. І минули багато градів, не входячи в них: спішили-бо до Візантії, за велінням ангела, бо сонне те страшне видіння багато днів у пам'яті тримав, і боявся, і не смів нічого злого мученикові робити.

Переходячи ж край Ілирицький, Тиверіян наблизився до граду Сардикії. І вийшли назустріч йому градоначальники, проте не увійшов у град, але минув його. Християни ж, що були в граді тому, чувши, що Тиверіян-тривун з Риму йде, веде за собою якогось мученика, вийшли всі з града — не для того щоб тривуна, але щоб мученика побачити. І бачили його, осібно веденого, збіглися до нього і, припавши до ніг його, казали: «Моли Бога за нас, Христовий страстотерпче». Він же сказав до них: «Моліть і ви Господа за мене, брати, аби закінчив я шлях свій у Христі Ісусі і сподобився обіцяний мені вінець прийняти зі святої Його Правиці». І вели далі святого мученика. Коли минули град Клісуру, наблизилися до Вономасійського Полчища (місце так називалося), що лежало від Филипополя за сорок поприщ, і стали там. Почав забувати вже Тиверіян страшне те видіння, що було йому в сні. І, поставивши мученика святого на допит, спитав його: «Чи ще, Олександре, перебуваєш у непокорі своїй і не хочеш до милосердних богів наших приступити і принести жертву Дієві й Асклипію, що володіють вселенною?». Відповів святий: «Осліплений умом сину сатани, чи ще що инше хочеш почути від мене, більше від того, що бісам жертви не принесу?» Сказав Тиверіян: «Не буде того, щоб я переконував тебе поклонятися бісам, але Дієві і Асклипію, богам великим». Відповів святий: «Безумче, хіба не розумієш, що Дій твій і Асклипій — біси?» Сказав Тиверіян: «Клянуся богами, що зроблю твоє ім'я ганебним у цілій землі за ті образи, які чиниш мені і богам моїм». Відповів святий: «І я цього бажаю, щоб мною прославилося ім'я Господа мого Ісуса Христа по всій землі». І сказав Тиверіян до воїнів, що перед ним стояли: «Відведіть його від лиця мого, бо не можу образ від нього терпіти, ведіть же його до Филипополя і вкиньте до