Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Мамо! — сказав Чарльз. Його голос тремтів од відчаю. — Якщо ти це зробиш, це не буде заради мене. Нічого з цього не може бути заради мене!

— Але ти маєш прийняти це. А одного дня ти будеш за це вдячним.

Карета поїхала геть. Притиснута тілом Біллі, Роза боялась поворухнутися. Вона знала, що Елайзі, якщо та дізнається, що Роза ще жива, вистачить одного кивка голови, щоб завершити справу. Нехай вони думають, що вона мертва. Це може бути її єдиним шансом на порятунок.

Через стукіт коліс карети Роза чула людські голоси на вулиці, шум інших екіпажів, які проїздили повз. Пожежа гнала людей на схід, до палаючих доків. Ніхто не звертав уваги на цю самотню карету, яка повільно рухалася на захід. Вона чула наполегливий гавкіт собаки — собаки Біллі, який біг за своїм мертвим хазяїном.

Елайза сказала їхати на захід. До ріки.

Роза подумала про тіло, яке, як вона одного разу бачила, виловили у порту. Це було влітку, і коли тіло випливло на поверхню, рибалка витягнув його й привіз на причал. Роза приєдналася до натовпу, який зібрався, щоб повитріщатися на труп, і те, що вона побачила того дня, було не надто схоже на людину. Риби та краби обгризли плоть, перетворивши очі на порожні очниці. Живіт був роздутий, шкіра натягнулася на ньому, як на барабані.

Ось що трапляється з тілами потопельників.

Із кожним поштовхом екіпажа Роза все ближче опинялася до мосту, ближче до занурення. Тепер вона чула, як кінські копита стукають по дереву, і знала, що вони їдуть по Канальному мосту, де завжди жвавий рух, до Лечмер Пойнту. Їх пункт призначення — міст Прізон Пойнт, на якому значно тихіше. Там два тіла можна буде зіштовхнути у воду, і ніхто їх не побачить. Паніка змусила серце Рози битися так швидко, як у дикого звіра, що прагне вирватися на волю. Вона вже почувала себе так, наче тоне, а її легеням бракує повітря.

Роза не вміла плавати.

34

— Аурнія Конноллі, — сказав Венделл, — була покоївкою у будинку Велліверів у Провіденсі. Лише через три місяці роботи вона раптово пішла з цієї посади. Це було у травні.

— У травні? — перепитав Норріс, збагнувши всю важливість фактів.

— На той час вона вже знала про своє становище. Невдовзі Аурнія вийшла заміж за шевця, з яким була знайома раніше. За містера Ебена Тейта.

Норріс із хвилюванням вдивлявся у темну дорогу, що лежала перед ними. Він тримав віжки двомісного фаетона Венделла і останні дві години не давав кобилі перевести подих. Тепер вони наближалися до селища Кембридж, а Бостон був просто за мостом.

— Кітті та Гвен сказали мені, що їхня покоївка мала волосся кольору полум’я, — сказав Венделл. — Їй було дев’ятнадцять років, і вона була дуже привабливою.

— Настільки привабливою, що змогла привернути увагу найбільш поважного гостя.

— Доктор Гренвілл відвідував Велліверів ще у березні. Це мені розповіли сестри. Він гостював у них три тижні, протягом яких вони помітили, що доктор засиджувався до пізньої години, читаючи у вітальні. Уже після того, як решта людей у будинку давно спала.

У березні. Місяць, коли була зачата дитина Аурнії.

їхній фаетон мчав дуже швидко, і коли колесо налетіло на вибоїну, обидва чоловіки вчепилися хто у що встиг, щоб не вилетіти.

— Заради бога, повільніше! — вигукнув Венделл. — Це не те місце, де можна було б зламати вісь. Так близько до Бостона хтось може впізнати тебе.

Але Норріс не притримав кобилу, навіть незважаючи на те, що тварина уже була геть виснаженою, а попереду їх чекала ще довга дорога цієї ночі.

— Це божевілля з твого боку — повертатись до міста, — казав Венделл. — Тобі варто було б триматися від нього якомога далі.

— Я не залишу Розу з ним, — Норріс нахилився вперед, наче так він міг змусити їхній маленький фаетон їхати ще швидше. — Я думав, що там вона буде у безпеці. Гадав, що захистив її. Натомість я привів її просто до будинку вбивці.

Попереду був міст. Просто швидкий переїзд через ріку, і Норріс знову опиниться у місті, з якого лише вчора втік. Але цієї ночі місто змінилося. Він сповільнив виснажену кобилу, і та пішла кроком. На іншому боці ріки небо було освітлене помаранчевим сяйвом. Уздовж західного берега ріки Чарльз зібрався невеликий, але збуджений натовп, щоб подивитися, як віддалене полум’я підсвічує небокрай. Навіть так далеко від пожежі повітря було важке від запаху диму.

Хлопчик пробіг повз фаетон, і Венделл гукнув:

— Що горить?

— Кажуть, верф Генкока. На допомогу кличуть добровольців, щоб гасити полум'я.

«Це означає, що в решті міста буде менше очей, — подумав Норріс, — менше шансів бути впізнаним».

Та все одно він підняв комір пальта і нижче насунув криси капелюха, коли вони почали переїздити Вест— Бостонський міст.

— Я піду до дверей, щоб привести її, — сказав Венделл, — а ти залишайся з кобилою.

Норріс пильно дивився вперед, його руки стискали віжки.

— Усе має пройти добре. Просто виведи її з будинку.

Венделл міцно потиснув плече свого друга.

— Не встигнеш отямитися, як вона буде сидіти поруч з тобою, і ви їхатимете удвох. — І з сумом додав: — І ще з моєю конячкою.

— Я знайду спосіб повернути її тобі. Обіцяю, Венделле!

— Що ж, якщо Роза беззаперечно вірить у тебе, то чим я гірший?

І я вірю в неї.

Кобила цокала копитами по Кембриджській вулиці, залишивши міст позаду. Сяйво портової пожежі було попереду, і дорога видавалася моторошно безлюдною, повітря просякло димом і чорними цяточками попелу. Щойно вони з Розою виїдуть з міста, одразу ж вирушать на захід, щоб забрати Меггі. До світанку вони