Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Він подивився на Джейн:

— Мабуть, він тільки-но народився в повітрі над нами.

Вони обоє дивилися то один на одного, то на новонароджену істоту. Малюк поступово підіймався з рук Фелікса вгору. Він летів ніби маленьке пухнасте сонце. Вони сиділи удвох і мовчки, дивилися, як він летів до своїх батьків. Джейн усвідомила, що цей момент найпрекрасніший в її житті. В ньому було стільки любові, чарів і світла, що одна ця мить могла б заповнити всі сумні серця своєю іскрою. В душі Джейн розтеклося блаженне тепло. Здавалося, що в усьому світі все гаразд. Що всі люди щасливі й усе відбувається так, як має бути. Гармонія звучала зараз навіть у тиші цієї печери. Вона згадала всі дні, проведені далеко від дому: боротьба за “людей зеленої води”, зцілення дітей, суперечки з Феліксом та... Ці неземні миті у печері. Все це було недаремно.

Чудові миті обірвалися, коли на ній, так само як і на Феліксі, раптово з'явився одяг. Він встав і знову зі звичним кам'яним обличчям сказав:

— Вже, мабуть, настав світанок, нам треба повертатися.

  Джейн мовчки встала і підійшла до входу, востаннє глянувши на сенеял. Вона твердо вирішила, хоч колись ще раз сюди повернутися. Вона може зробити це лише з його допомогою і колись вона попросить дати можливість побачити їх знову. Коли Фелікс втягував воду назад у печеру, Джейн крикнула тваринам:

— До зустрічі, сенеяли.

Тоді вона ще не знала, що більше ніколи їх не побачить.

Вони поверталися тим самим шляхом, що й припливли сюди – по звивистих тунелях у товщі скелі. Чомусь зараз вони не здавалися Джейн вузькими та пустельними. З нею ніби плив весь світ. Наче це був її власний тунель та її власні риби, що пропливали повз. А вона сама - їхня Королева-русалка. Навіть медузи, яких Джейн завжди не любила, здавались їй неймовірно красивими та бездоганними.

Через деякий час вони знову опинилися в першій печері, і Фелікс кинув їй на голову повітряний міхур. Вони знову стали абсолютно сухими. Фелікс жестом показав їй дивитися йому у вічі. Джейн було шкода, що завдяки його силам вони миттєво перенесуться до парку, їй хотілося б повертатися пішки всі ці кілька годин. В його очах знову почало спалахувати полум'я, і поки вона дивилася на свічку, що догоряла, вона починала повертатися в реальність. Реальність, в якій він уже поводився так ніби вони й не спускалися до сенеялів, реальність в якій через місяць він одружиться з Касандрою, а вона так і залишиться чужою в цьому світі.

Боковим зором вона бачила, як змінювався краєвид: пляж, село, дорога, ворота Великих Садів і, нарешті, альтанка біля маленького озера у парку. Фелікс мав рацію, вже майже настав світанок.

— До палацу пройдемо самі, — з цими словами він вийшов із зарослої жимолостю альтанки. Джейн пішла слідом. Вона не знала, як повинні поводитися люди, які просто переспали без жодних стосунків. Про що вони говорять або, судячи з поведінки Фелікса, про що вони мовчать. Вона вирішила аналогічно удати абсолютну байдужість до того, що сталося:

— То як це можливо, що в товщі скелі є сифони?

Він явно не очікував, що її торкнеться географічна тема.

— А чому це має бути неможливим?

— Бо вода не може текти вгору.

- Хто сказав, що не може? Є місця, де все відбувається інакше. І з цим місцем все інакше.

— У скелі ще є секрети?

— Коли ми з тобою вперше були на пляжі, як ми так легко  спустилися?

— Ви щось зробили своїми надсилами.

Він дивився на неї прохолодно, і Джейн стало так сумно. Їй захотілося якнайшвидше прийти до палацу. Всі чудеса печери розвіювалися, мов дим на вітру.

- Я нічого не робив. По цій скелі будь-яка людина може піднятися і спуститися без особливих зусиль, хоч вона і виглядає крутою.

— Але чому ж про це ніхто не знає?

— Бо ніхто не намагається щось дізнаватися. У них так само багато цих "неможливо" як і в тебе.

— Тобто ви вважаєте, що, можливо, все?

- Джейн, я належу до світу, де всі люди були всемогутніми. Батько розповідав мені, що там не існувало нічого неможливого. І я бачу це у всьому. А решта просто не дивиться. Я знаю не лише про скелю. У морі немає жодного восьминога.

- Ви знаєте про це? Чому ви нікому не кажете? М'ясо крабів та риба – такий делікатес в Айронвуді. І всі могли б рибалити в морі, а діти могли б спускатися на пляж скелею і купатися.

- Леді Джейн, на цьому пляжі я бачив, як гине вся моя сім'я. У цьому морі їхній корабель пішов під воду. Ви думаєте, я хочу, щоб це місце перетворилося на місце відпочинку та розваг? Щоб всюди ходили кораблі, а на пляжі гиготіли дітлахи? - Він назвав її на "Ви".

Мабуть, їхнє спілкування стало надто офіційним, або тема, порушена нею, була йому така неприємна, що він своїм "Ви" дистанціювався від неї.

— Якщо вони дізнаються про це самі, то нехай. Але не від мене, - він багатозначно подивився на неї. — І, звичайно, не від вас.

- Звичайно, не від мене, - Джейн дала йому зрозуміти, що не стане жодних його слів передавати третім особам.

— Про мене ви теж все знаєте?