Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

Не збираючись зупинятися, Андрій пішов до найближчих дверей — там було порожньо. Потім до наступних. Він продовжував заглядати в кожну кімнату, та всі вони були порожні.

Дійшовши до останнього приміщення і нікого там не знайшовши, Андрій потер потилицю. Він думав, що вони всі разом оглянуть перший поверх і тоді разом підуть на другий.

Знизавши плечима, ніби погоджуючись зі своєю думкою, що друзі його кинули, розлючений та розчарований, Андрій пішов до дверей, звідкіля лилося світло.

***

Доки чоловіки закінчували сперечатися, Катя зайшла в першу кімнату з лівого боку від вхідних дверей. За порогом приміщення звуки сварки одразу ж зникли.

Посередині кімнати стояв невеликий, круглий стіл. На ньому була всього одна невелика чашка для кави. Біля столу стояв розкладний дерев’яний стілець. Оглядаючи приміщення, Катя тільки зараз звернула увагу на великі вікна, з яких вранці повинен відкриватися гарний краєвид лісу. Проходячи на вулиці повз будинок, вона не помітила, що тут були встановлені великі, майже панорамні вікна.

Більше не знайшовши нічого цікавого, Катя вийшла з кімнати, яка була чимось подібним до веранди. Зробивши кілька кроків по коридору, вона зайшла у наступне приміщення. В ньому стояло багато колб та пробірок з якимись рідинами.

Одну за одною, Катя переглядала пробірки і сподівалася, що десь, можливо, є записи про те, що саме вона тримає у руках. Інколи дівчина відривалася від колб та розглядала підвіконня, заглядала під стіл, сподіваючись, що там знайде якісь записи.

Не знаходячи нічого, кожного разу вона поверталася до пробірок. В якийсь момент в дверях з’явився Степан.

— Що хотів? — з презирством звернулася вона до чоловіка.

— Що у тебе тут?

«Він думає, що ти надто дурна, щоб зрозуміти, що тримаєш в руках. Він хоче показати свою перевагу над тобою!» — голос був таким гарним, що Катя просто не могла йому не вірити.

— Перевіряєш?! Я тут і сама якось впораюся, можеш йти! — вона не збиралася відзвітовувати перед цією людиною, тож повернулася до своєї справи.

Передивляючись останні пробірки, Катя вже почала їх трясти, сподіваючись хоч на якісь зміни. Але це були просто незрозумілі рідини різного кольору. Тільки-но вона збиралася закінчувати, як в дверях цього разу з’явився Андрій.

— А ти чого хочеш? — Каті вже набридло, що її постійно перевіряють.

«Жоден з них тобі не довіряє! Вони вважають тебе повільною та дурною!» — голос продовжував нашіптувати.

— Тебе Степан підіслав слідкувати через те, що я так довго в цій кімнаті?! Я вже йду! Бачиш, — Катя поставила пробірки на стіл, — можеш робити, що хочеш! — вона вийшла в коридор.

— Що? Ні, Степан мене не підсилав! — обурився Андрій.

Але Катя вже його не слухала, їй було байдуже. Вона прямувала до наступної кімнати.

Цього разу вона потрапила наче у кімнату жахів. Всі стіни були заставлені шафами з поличками, а посередині кімнати стояли дві невеличкі тумбочки. На всіх поличках, в тому числі у тумбочках, були розставлені банки з людськими органами.

Від шоку перші кілька секунд Катя навіть не могла поворухнутися.

Коли серце трохи уповільнилося, а дихання прийшло до норми, вона нарешті почала оглядати кімнату. Підходячи до полиць, Катя перед собою бачила банки різного розміру та форми, заповнені каламутною рідиною.

В першій банці їй трапилася людська печінка. Дівчину трохи нудило від побаченого. Кілька глибоких вдихів полегшили стан. Вона продовжила обходити кімнату, але більше не акцентувала уваги на якійсь конкретній банці. Перед її очима швидко з’являлися та зникали — серце, нирки, легені, мозок, хребет, шлунок, очі, та багато інших органів. Всі вони були людські. Органи мали різний розмір, було помітно, що деякі з них від молодих людей, інші відслужили багато десятиріч.

Досить швидко оглянувши шафи, Катя вирішила подивитися, що стоїть на тумбочках. Трохи нахилившись та присвітивши ліхтариком, вона відсахнулася назад. Знову повернулася нудота.

Перед її очима були банки з людськими ембріонами на різних стадіях формування. Не збираючись ще раз переглядати побачене, вона обійшла тумбочку і про всяк випадок вирішила глянути на останні полички. Сподіваючись на те, що там будуть хоч якісь корисні документи.

На поличках іншої тумбочки стояли невеликі банки, в яких теж зберігалися органи. Але вони були дуже маленькими. Катя могла лише припустити, що це органи немовлят.

— Катю?! — покликав її Степан.

— Та чого ти за мною ходиш? Думаєш я така дурна, що не впораюся?! Йди оглядай інші кімнати, чи вже все оглянув? — вона більше не могла і не збиралася залишатися в цій кімнаті.

Відштовхнувши Степана, Катя майже вибігла в коридор і попрямувала до іншої кімнати, щоб сховатися від допитливих поглядів детектива.

Вона не очікувала побачити в кімнаті Андрія, який передивлявся папери. Їй не хотілося бути з ним в одній кімнаті, але Степана вона не хотіла бачити ще сильніше. Тож сказала перше, що спало на думку:

— Є щось цікаве?

— А, що? — Андрій був незадоволений, що його потурбували. — Потрібна допомога в чомусь? Чи просто ховаєшся від Степана?! Він, до речі, тебе шукав кілька хвилин тому! — журналіст залишив папери у спокої і пішов до дверей.

— Я його щойно бачила! — Катя пропустила повз вуха звинувачення, що вона ховається. Не хотіла, щоб журналіст отримав підтвердження своєї правоти.

— Чудово, можеш тепер тут ховатися! — після цих слів Андрій одразу вийшов.

Тож Каті не потрібно було виправдовуватися чи захищатися. Вона з полегшенням видихнула. Знову була наодинці зі своїми думками, без цих зарозумілих чоловіків.

Кілька хвилин вона монотонно перебирала папери, не вдаючись у зміст. Просто змінювалися папірці та літери на них. Коли нарешті злість та жалість до себе зникли, Катя повернулася до реальності і почала уважніше оглядати їх зміст.

Перед нею були записи про різні операції. Намагаючись розібратися, Катя встигла оглянути десяток паперів, але вона все одно мало що зрозуміла. Крім того, половину слів вона взагалі не змогла прочитати через поганий почерк.