Читати книгу - "Прерія"

— Чому тетонські матері співаюсь злими язиками? Ще не привели до їхнього селища бранців пауні, ще їхні сини не повернулися, навантажені скальпами!

Йому відповів дикий лемент, а кілька найшаленіших фурій навіть підскочили до нього, махаючи ножами в небезпечній близькості до його спокійних очей.

— Перед вами воїн, а не втікач з табору Довгих Ножів, який полотніє, забачивши томагавк, — сказав трапер, не змигнувши оком. — Хай жінки сіу подумають: коли помре один блідолиций, на тому місці, де він упав, з'явиться ціла сотня.

Одначе старі відьми тільки ще швидше закружляли по колу, а погрози в їхній пісні залунали ще голосніше та виразніше. Аж тут найстаріша й найлютіша індіанка вихопилась із кола й кинулася до бранців, наче та хижа птиця, яка довго ширяла в повітрі, виглядаючи свою жертву, і тепер стрімголов падає на неї. За цією каргою безладною галасливою юрмою посунули й інші, аби не прогавити своєї частки в кривавому бенкеті.

— Могутній чаклуне мого народу! — закричав трапер по-тетонському. — Відкрий рот і заговори, щоб усе плем'я сіу почуло тебе!

Чи то Азінус у недавніх подіях збагнув чудодійні якості свого голосу, чи то його роздратував дикий вигляд старих індіанок, які, проминаючи його, верещали так, що навіть ослячим вухам не стало сили терпіти, — у всякому разі осел зробив те, про що прохали Оубеда, і досяг такого успіху, на який навряд чи міг сподіватися природолюб, хоч би й волав на всю горлянку. Чудернацька тварина закричала вперше, відколи з'явилася в селищі. Застережені у такий жахливий спосіб, старі відьми шугонули врозсип, наче стерв'ятники, яких відігнали від поживи, але репетувати вони не кинули і, очевидно, не зовсім відмовилися від свого заміру.

Їхня несподівана поява, а отже, й неминуча небезпека, значно швидше розігріли кров у жилах Пола і Мідлтона, ніж усі попередні розтирання та фізичні вправи. Пол схопився на рівні й прибрав погрозливу позу, яка, сказати правду, обіцяла більше, ніж достойний бортник міг би зробити. І навіть капітан звівся навколішки, ладен дорого віддати своє життя. Те, що блідолиці в якийсь дивний спосіб звільнилися від своїх пут, старі індіанки розцінили як витівку чаклуна, і ця помилка прислужилася бранцям не менше, ніж пречудесне і вельми своєчасне втручання Азінуса.

— От тепер саме на часі вийти із засідки, — вигукнув трапер, підбігши до своїх товаришів, — і чесно й відкрито стати до бою! Звісно, краще було б зачекати, поки капітан зовсім оговтається, та коли ми вже викрили свою батарею, то мусимо утримувати нашу позицію, щоб…

Він замовк, відчувши на своєму плечі чиюсь важезну руку. В голові у нього майнула невиразна думка, що тут і справді не обійшлося без чародійства, коли це, повернувшись, він уздрів, що потрапив у лапи до не менш небезпечного та могутнього «чаклуна» Ішмаела Буша. Озброєні до зубів скватерові сини один по одному виходили з-за намету Маторі, і старий одразу ж збагнув не тільки те, як вони зайшли з тилу, поки увагу бранців відволікали події біля річки, а й те, що опиратися годі й думати.

Ні Ішмаел, ні його сини не вважали за потрібне щось пояснювати. Мідлтона і Пола знов скрутили, дуже вправно і без жодного слівця, і цього разу навіть старого трапера спіткала така сама доля. Намет зірвали, жінок посадовили на коней, і весь гурт рушив до табору скватера. Все це відбулося так швидко, що й справді могло здатися чародійством.

Поки ми стисло змальовували ці події, невдатний прибічник Маторі зі своїми жорстокими помічницями втікав через улоговину до заростів, де ховалися жінки з дітьми. Коли Ішмаел з бранцями та здобиччю пішов, то плоскогір'я, де зовсім недавно вирувало життям індіанське стійбище, стало таке саме безлюдне і порожнє, як і довколишня безмежна пустеля.

РОЗДІЛ XXX

Але чи справедливо це, чи благородно?

Шекспір

Поки на плоскогір'ї відбувалися ці події, воїни в улоговині також не байдикували. Ми залишили ворогуючі загони, коли вони стежили один за одним з протилежних берегів річки, намагаючись уїдливими насмішками та образами підбити супротивника до якогось необачного вчинку. Але вождь пауні незабаром зрозумів, що лукавий ворог ніби навмисне зволікав, удаючись до цих очевидно марних для обох сторін дій, аби виграти час. Отож він, ясна річ, змінив свої плани і відступив від річки, щоб, як трапер уже пояснив своїм товаришам, заманити численніший загін сіу на свій берег. Одначе супротивник не прийняв виклику, і Вовкам довелося придумувати щось інше.

Замість гаяти дорогоцінні хвилини, марно намагаючись примусити ворогів перейти річку, молодий вождь пауні на чолі своїх воїнів чвалом проскакав берегом, шукаючи зручне місце, де б його воїни могли без втрат несподівано переправитись на той бік. Як тільки тетони розгадали його намір, воїни, що не мали коней, сіли позад вершників, і Маторі, об'єднавши таким чином свої сили, міг завадити переправі. Збагнувши, що його задум розкрили, і не бажаючи даремно стомлювати коней, бо ж тоді вони б не згодилися для бою, якби навіть і перегнали важко навантажених коней сіу, Тверде Серце раптом осадив коня біля самої води.

Оскільки місцевість була надто відкрита, щоб удатися до якої-небудь із звичайних хитростей індіанської війни, а часу було обмаль, то відважний пауні вирішив прискорити події, наважившись на подвиг, якими відзначаються індіанські сміливці, аби зажити собі високої і такої любої їхньому серцеві слави. Місцина, яку він вибрав, цілком годилася для його задуму. Річка, майже всюди глибока та швидка, тут розливалась і була вдвічі ширша, а брижі на воді свідчили про невелику глибину. Посередині річки була широка піщана обмілина, яка трохи виступала над водою, і з її кольору та вигляду досвідчене око могло легко визначити, що на неї можна безпечно ступити. Пильно оглянувши її, вождь не вагався ані хвилини. Він сказав воїнам про свій намір і кинувся у воду; незабаром його кінь, то пливучи, то ступаючи по дну, щасливо виніс його на острів.

Досвід Твердого Серця не зрадив його. Коли кінь, форкаючи, вийшов з води, вождь опинився на широкій, вологій, але твердій піщаній смузі, де його скакун міг показати, на що він здатний. І, ніби розуміючи це, кінь під своїм войовничим вершником ішов так пружно, так гордовито, що не поступався якому-небудь чистокровному, добре виїждженому іноходцеві. У збудженого