Читати книгу - "Прерія"

Несподівану появу пауні на обмілині тетони зустріли дружним і лютим лементом. Вони кинулись до води, з півсотні стріл розітнули повітря, пролунали безладні рушничні постріли, а кілька завзятців уже хотіли кинутися в річку, щоб покарати нахабного ворога за зухвальство. Але тут Маторі грізним голосом зупинив роздратованих одноплеменців, які аж нетямилися з люті. Він не тільки не дозволив їм бодай ноги замочити, не тільки наказав припинити марний обстріл, а й скомандував відступити від води, після чого розповів двом чи трьом найдовіренішим прибічникам про свій намір.

Коли пауні завважили цю метушню, десь із двадцятеро воїнів уїхали в воду, але, побачивши, що тетони відступили, всі повернулися на берег, покладаючись на випробувану вправність і добре знану хоробрість свого молодого вождя. Наказ, що його віддав Тверде Серце, покидаючи своїх воїнів, був гідний його несхитної відваги та безстрашної вдачі. Доки вороги виходитимуть проти нього поодинці, доти він покладатиметься на підтримку Ваконди та на міць своєї руки; коли ж вороги кинуться на нього гуртом, Вовки мусять подавати йому поміч, виставляючи одного пауні проти одного тетона, поки стачить у них воїнів. Цьому благородному наказові скорилися беззастережно, і хоч багато гарячих сердець жадали поділити з вождем небезпеку й славу, всі без винятку воїни пауні приховували свою нетерплячість під звичною для індіанця машкарою стриманості. Вони жадібно і ревно стежили за тим, що відбувалося, але з їхніх вуст не зірвався жоден здивований вигук, коли стало зрозуміло, що вчинок їхнього вождя, як далі буде видно, може привести не до війни, а до миру.

Маторі, трохи порадившись зі своїми довіреними прибічниками, наказав їм їхати до решти воїнів. Потім він в'їхав у воду і зупинився. Тут він кілька разів підняв руку долонею вперед, що в цих краях означало дружні наміри. Тоді, ніби підтверджуючи свою щирість, він кинув карабін на берег і, в'їхавши глибше в річку, знов зупинився, щоб подивитись, як пауні поставиться до його запевнень у мирі.

Підступний сіу недаремно розраховував на благородну й чесну вдачу свого юного суперника. Тверде Серце, поки в нього стріляли, і навіть тоді, коли, здавалося, вороги от-от кинуться на нього всі разом, гарцював на піщаній обмілині з тим самим гордим і впевненим виглядом, з яким вирушив навстріч небезпеці. Коли ж він побачив, що тетонський вождь в'їхав у річку, то радісно змахнув рукою, підніс спис і видав бойовий клич свого племені, кидаючи виклик ворогові. Але, завваживши його миролюбні жести, він, хоч і дуже добре знав усі віроломні хитрощі індіанських двобоїв, не схотів поступитися тій мужності, яку виявив його супротивник. Поскакавши до протилежного кінця обмілини, він кинув там свою рушницю і тут-таки повернувся назад.

Тепер обидва вожді були озброєні однаково. У кожного був спис, лук із сагайдаком, томагавк і ніж; а ще мали вони по шкіряному щиту, щоб відбивати удари будь-якого з цих смертоносних знарядь. Сіу більше не вагався; він в'їхав ще глибше в воду і незабаром вибрався на обмілину там, де його гречний супротивник залишив для нього місце. Якби хто бачив лице Маторі, коли той переправлявся через протоку, що відділяла його від найгрізнішого та найненависнішого з суперників, то, певне, помітив би на ньому відблиски потаємної радості, які пробивалися крізь машкару хитрості та безсердечної підступності, що хмарою облягла його смагляве обличчя; а проте цей-таки сторонній спостерігач завважив би й полум'я в його очах, і розширені ніздрі, і повірив би, що цю радість викликали почуття шляхетніші, котрі більше пасують індіанському вождеві.

Пауні зі спокоєм і гідністю чекав на свого ворога. Тетон проїхався туди й сюди, щоб після переправи заспокоїти свого нетерплячого скакуна і зручніше сісти в сідлі, а потім поскакав на середину обмілини і чемним жестом запросив пауні до себе. Тверде Серце під'їхав на таку віддаль, щоб можна було, коли треба, і кинутися вперед і відскочити, а тоді теж зупинився, пильно вдивляючись у ворога палючими очима. Запала довга й напружена мовчанка — двоє уславлених завзятців, уперше зустрівшись із зброєю в руках, роздивлялися один одного як воїни, котрі вміють шанувати доблесть відважного, хоч і ненависного ворога. Однак Маторі дивився не так суворо та войовничо, як вождь Вовків. Завдавши щит на плече, він зробив рукою привітальний порух, ніби запрошував пауні відкинути геть усі підозри, і заговорив.

— Хай пауні йдуть до гір, — сказав він, — і подивляться на вранішнє та вечірнє сонце, у бік країни снігів та в бік країни квітів, і тоді вони побачать, що земля дуже велика. Хіба червоношкірі не можуть знайти на ній місця для всіх своїх селищ?

— Чи було колись, щоб воїн Вовків прийшов до селища тетонів просити в них місця для свого житла? — запитав юний сміливець, не приховуючи погорди та зневаги. — Коли пауні полюють, хіба вони посилають гінців до Маторі, аби спитати, чи є в преріях сіу?

— Коли в домі голод, воїн вирушає шукати буйвола, призначеного йому на харч, — вів далі тетон, силкуючись погамувати гнів, викликаний презирливою посмішкою юнака. — Ваконда створив більше буйволів, ніж індіанців. Він не казав: «Цей буйвіл — для пауні, а той — для дакоти; цей бобер— для конзи, а той — для омаги». Ні, він сказав: «Вистачить усього. Я люблю своїх червоношкірих дітей, і я дав їм великі скарби. Багато сонць скакатиме найпрудкіший кінь, перш ніж доскаче від селищ тетонів до селищ пауні. Від селищ пауні далеко до річки оседжів. Є місце для всіх, кого я люблю. Навіщо ж тоді червоношкірому вбивати свого брата?»

Тверде Серце встромив спис вістрям у землю і, теж завдавши щит на плече й злегка спираючись на ратище, відповів з промовистою посмішкою:

— Хіба тетони втомилися полювати і йти стежкою війни? Вони хочуть смажити оленину, не вбиваючи оленів? А може, вони збираються відростити волосся, щоб вороги не знали, де шукати їхні скальпи? Дарма, воїн-пауні ніколи не прийде вибирати собі дружину серед цих тетонських скво.

Коли Маторі зачув цю пекучу образу, відблиск страшного гніву майнув крізь удавану стриманість його обличчя. Але він опанував себе, швидко погамувавши цей зрадницький спалах почуттів і відповів тоном, який більше годився для того, що він мав на меті.

— Саме так і мусить говорити про війну