Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

559] Отже, тримайся міцніше і воїв своїх підбадьорюй».

560] В відповідь так їй сказав Менелай, у бою гучномовний:

561] «Феніксе, батечку мій довгоденний! Якби ж то Афіна

562] Силу дала мені й зброї навалу од мене відбила!

563] Вийшов би радо тоді Патроклове я захищати

564] Тіло, - так тяжко сумна його смерть мені вразила серце.

565] Гектор же, полум'я сили жахливої повен, невтомно

566] Міддю все нищить навколо, бо Зевс йому славу дарує».

567] Так він сказав. Ясноока зраділа богиня Афіна,

568] Що між богів він до першої неї з благанням звернувся,

569] Й силу велику в плечі уклала йому і в коліна,

570] Груди ж наповнила й серце йому зухвалістю мухи -

571] Скільки не гонять її, вона повертається знову

572] Тіло кусати: кров-бо людини така їй приємна!

573] Вклала зухвалість таку вона в серце йому спохмурніле.

574] Став біля тіла Патрокла й блискуче він ратище кинув.

575] Жив у ту пору Подес між троянами, син Етіона.

576] Сміливий муж і багатий; над всіх шанував його Гектор

577] З-поміж троян, - товаришем учт йому був він і другом.

578] Мав він тікати, та в пояс його Менелай русокудрий

579] Раптом ударив і списом навиліт пройняв його мідним.

580] Тяжко той гримнув об землю. Й Атрід Менелай русокудрий

581] Тіло його від троян поволік до загонів ахейських.

582] Гектору дух піднімав Аполлон, підійшовши до нього

583] Й вигляд прибравши вождя Асіада Фенопа, що гостем

584] Гектора був найлюбішим, а сам проживав в Абідосі.

585] В постаті цій тоді мовив йому Аполлон дальносяжний:

586] «Гекторе, хто тебе досі з ахеїв здолав би злякати?

587] Нині ж тікаєш ти й від Менелая, який списоборцем

588] Завжди слабким був. Тепер він один у троян викрадає

589] Тіло Патрокла, вірного вбивши товариша твого,

590] Кращого з воїв, Подеса, що сином вважавсь Етіона».

591] Так він сказав, і чорною млою скорботи вповитий

592] Гектор пройшов наперед у міднім одінні блискучім.

593] Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочками

594] Пишно оздоблену, й, хмарами Іди верцАну вповивши,

595] Блиснув, і громом ударив, егідою тою потрясши,

596] І перемогу троянам послав та втечу ахеям.

597] Перший із бою тікати подавсь Пенелей-беотієць.

598] Прямо вперед пориваючись, був у плече він ізверху

599] Злегка поранений. Тільки до кості роздряпала тіло

600] Полідамантова зброя, хоч списа і зблизька він кинув.

601] Зблизька і Гектор у руку над кистю ударив Леїта,

602] Алектріонові сина, й той мусив облишити битву.

603] Кинувсь тікать, озираючись, він, вже не мавши надії

604] Втримати списа в руках і, як досі, з троянами битись.

605] Гектора, що за Леїтом погнався, тим часом настигши,

606] Ідоменей над соском по броні у груди ударив.

607] Та біля вістря зламалося ратище довге. Трояни

608] Голосно скрикнули. Гектор націливсь тоді в Девкаліда

609] Ідоменея, що вийшов на повіз. Та, схибивши трохи,

610] Вразив Койрана, що був Меріона супутцем-візничим,

611] Мужа, прибулого з ним із будовами славного Лікта.

612] Пішки спершу до Трої прийшов з кораблів крутобоких

613] Ідоменей і велику троянам віддав би звитягу,

614] Та незабаром Койран йому коней пригнав прудконогих.

615] Світлом для нього він став, загибелі день одвернувши,

616] Сам же життя загубив од Гектора-мужозвитяжця.

617] Той його в щелепу, близько від вуха ударив і списом

618] Вибив зуби йому, язик розрубавши надвоє.

619] З повоза випав Койран і виронив віжки на землю.

620] Та Меріон нахиливсь, і, з землі їх піднявши руками,

621] Ідоменееві швидко подав, і до нього промовив:

622] «Коней хутчіше жени до своїх кораблів бистрохідних.

623] Бачиш ти й сам, перемогу здобудуть тепер не ахеї!»

624] Так він сказав. Девкалід пишногривих погнав тоді коней

625] До кораблів глибодонних. І острах обняв йому серце.

626] Від Менелая, проте, і Еанта, великого духом,

627] Зевс не втаїв, що звитягу мінливу дає він троянам.

628] Перший озвався до них великий Еант Теламоній:

629] «Горе нам! І найдурнішій людині тепер зрозуміло,

630] Що всемогутній наш батько, сам Зевс помагає троянам:

631] Всі-бо їх стріли й списи досягають мети, хто б не кинув -

632] Добрий боєць чи поганий, - сам Зевс їх летом керує.

633] Наші ж летять навмання і падають марно на землю.

634] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,

635] Як нам Патроклове тіло відбить і поверненням скорим

636] Товаришам своїм любим сподівану радість подати.

637] Дивляться пильно на нас вони в смутку, не певні, чи зможем

638] Гектора-мужозвитяжця і рук його міць нездоланну

639] Стримати ми, й до човнів чорнобоких почнемо тікати.

640] Хоч би знайшовся товариш, що звістку б відніс якнайшвидше

641] До Пелеїда, він-бо, гадаю, ще й досі не знає

642] Вісті сумної, що впав у бою його любий товариш.

643] Тільки нікого не можу побачити я між ахеїв, -

644] Темною хмарою всі - і люди, і коні вповиті.

645] Зевсе, наш батьку! Розвій оту хмару над дітьми ахеїв,

646] Небо кругом проясни, щоб бачити все нам очима,

647] І погуби нас при світлі, якщо вже бажаєш губити».

648] Так він сказав у сльозах, і жаль його батькові стало.

649] Темряву він одігнав і хмару навколо розвіяв,

650] Сонце засяяло знов, і вся освітилася битва.

651] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:

652] «Глянь, Менелаю, паростку Зевсів, чи є де живий ще

653] Несторів син Антілох, душею своєю могутній,

654] Хай до Ахілла відважного він побіжить якнайшвидше

655] І сповістить, що загинув товариш його найлюбіший».

656] Так він сказав. Не перечив йому Менелай гучномовний

657] І тої ж миті подався у путь, наче лев од кошари,

658] Де від людей і собак відгризаючись, він натрудився;

659] Ті не давали йому до волового жиру допастись,

660] Цілу вартуючи ніч; він же, свіжого прагнучи м'яса,

661] Рвався вперед, але марно: із рук-бо безстрашних на нього

662] З свистом летіли потоком густим і списи зловорожі,

663] І пломінкі смолоскипи, що жахом проймали пекучим,

664] І на світанку відходив він геть із засмученим серцем.

665] Так від Патрокла тоді Менелай, у бою гучномовний,

666] Йшов неохоче. Боявся-бо він, що огорне ахеїв

667] Страх непоборний і труп ворогам вони в здобич покинуть.

668]