Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

«8 червня 2084 року. Адреса: 5 км sul Aeropuerto International de Limon, 70101, Costa-Rica, Close to Playa Westfalia Hotel

Генералу армії Гайдуку І.П.

Дорогий Ігорю Петровичу.

Як і обіцяв, пишу Вам одразу, як тільки ми кинули якір на березі Карибського моря — все ж ближче до України, ніж з узбережжя Тихого океану. Коста-Рика — дійсно казкова, як ми її побачили під час першої поїздки, унікальна країна, призначена, здається, для щасливого мирного життя. Навіть дивно тут згадувати Україну, „Чорнобиль-30“, усі наші катастрофи та війни, бо тут, де райська природа і все цвіте круглий рік, наші негаразди здаються такими абсурдними… Ми зупинилися неподалік від портового міста з дивною назвою Лимон. Я подумав, що і в нас могли б існувати міста Яблуко, Груша, Слива або Соняшник. Уявляєте, Київ-2 — місто Соняшник? Купили двоповерховий будинок із сонячними батареями на південь від пляжу Вестфалія, поряд із національним заповідником Кагуїта. Будинок виходить на море і унікальний білопісковий пляж, бо всі інші пляжі в цій країні — чорні, з вулканічного піску. Дім наш розташований у маленькому, добре охоронюваному селищі Парадайз-Біч, де живуть американці — відставні фінансисти, офіцери — переважно генерали, високопоставлені чиновники. Так, нашим безпосереднім сусідом є маршал авіації, колишній головнокомандувач військ космічної і протиповітряної оборони Конфедерації держав Північної Америки Алекс Джозеф, самотній джентльмен, який щоранку під звуки гімну піднімає прапор Конфедерації, а потім цілими днями сам із собою грає в баскетбол, причому щит із кільцем у нього встановлений на рівні його зросту: не треба вистрибувати. А ще біля нашого котеджу поселилася велика червоно-зелена папуга завбільшки з доброго індика, яку ми охрестили Ерною і яка час від часу несамовито кричить, лякаючи нас спочатку. Тепер ми вже звикли.

Ви не повірите, але кілька днів тому ми зустріли тут колишнього міністра закордонних справ Руслана Фощенка, який бундючно пройшов повз нас, зробивши вигляд, що не пізнав. А може, справді не пам'ятає?

До чого важко звикнути — так це до механічної зміни денного світла на тропічну ніч рівно о 6:00 вечора — і так цілий рік, без наших сутінок і довгого згасання сонця на сході. Також час від часу докучають доволі набридливі тропічні дощі — їх сезон якраз припадає на квітень-травень — і ми із Зоєю з ностальгією згадуємо різноманіття погоди в Україні. Але це все — дрібниці порівняно з тим спокоєм, що маємо тут, і можливістю спостерігати розкішну природу — тепле море, джунглі, гори, діючі вулкани, озера, почуваючи себе першовідкривачами незвіданої землі, як у дитячих мареннях. Між іншим, саме в Лимоні висадився 12 жовтня 1502 року Колумб і відкрив Америку — і ми з нетерпінням чекаємо 12 жовтня — місцеві жителі відзначають цей день грандіозним святом.

Насолодившись свободою і райською природою, я почав трохи нудьгувати і тепер шукаю роботи. Оскільки Коста-Рика є лідером електронної промисловості західної півкулі, я дуже легко знайшов фірму, в якій мені пообіцяли посаду консультанта.

Голоси моїх батьків нікуди не ділися — вони приїхали зі мною з України до Коста-Рики і звучать усе голосніше. Весь час думаю про „Чорнобиль-30“, про Вас, нашу справу, про Україну.

Зоя цілком щаслива, знайшла собі товариство старих американських леді й вивчає місцеву, дуже смачну кухню.

Вибачте за сумбурний лист. Це перші враження. Далі писатиму більш логічні і раціональні тексти.

«Спецдонесення резидента військової розвідки України-Руси по Нікарагуа, Коста-Риці, Панамі підполковника Д. Мочалкіна

13 червня 2084 року.

10 червня ц. р. вночі о 2:00 AM група бойовиків латино-американського дивізіону організації „Глобальний джихад“ у складі до 40 осіб, переважно бійців спецназу з Парагваю, висадилася з десантного судна на східне узбережжя Коста-Рики, плайя Вестфалія, селище Парадайз-Біч, знищивши воєнізовану охорону. Упродовж двох годин джихадисти вбили всіх мешканців селища. З особливою жорстокістю розправились із маршалом авіації КДПА Алексом Джозефом, голову якого розмістили в зав’язаному дротом баскетбольному кошику біля його будинку. У котеджі, що належав М. Малахову, колишньому першому віце-голові Ради менеджерів, президенту концерну „Чорнобиль-30“, знайдена вбитою дружина М. Малахова — З. Малахова, в будинку, судячи з усього, проведено тотальний обшук, сам Малахов зник і доля його невідома. О 6:00 AM, піднявши над селищем чорний прапор джихаду, нападники зникли. Відсутність Збройних сил Коста-Рики не дала можливості своєчасно провести пошукову операцію, знайти і знищити терористів».

Після невдалої погоні за Вінсентом Джордж Безпалий мусив залягти на дно — бо портрети Джошуа Райта не зникали з телеекранів, порталів Євронету, сторінок газет, зі стін продуктових магазинів і станцій підзарядки електромобілів. Помінявши два автомобілі, Антоніо зумів вивезти Джорджа на кареті швидкої допомоги з обложеного Риму: це була особлива карета жовтого кольору, номери якої свідчили, що в ній перебуває небезпечний інфекційний хворий на мутантний грип, викликаний штамом SRI-078 (Spaine’s Reconstructed Influenza). Антоніо так перейнявся цим зловісним маскарадом, що почав боятися Джорджа, особливо тоді, коли молодий невдаха-розвідник кашляв. Уже в Калабрії вони віддали «карету смерті», як її називали італійці, одному з друзів Антоніо, який повернув її інфекційному карантинному госпіталю, розташованому на відшибі від Риму, неподалік від аеропорту Ф’юмічіно.

Пересівши до маленького «Фіата-смайл», Антоніо і Джордж добралися до міста Реджоді-Калабрія й зупинилися в дешевому невеличкому готелі «Абракалабрія» на околиці, на схилі гори, з якої добре проглядалася мессінська протока і місто Мессіна на протилежному — сицилійському березі.

Центр дав їм вказівку