Читати книгу - "Ярославна"

У Татищева збереглася така характеристика Ярослава Володимировича: «З усіма князями він жив у злагоді і раді, особливо дбав про порядок [своєі] землі і тому всім сусідам був страшний. Ніхто не смів на нього нападати, тому що воєводи [його], безперестану грекам, уграм і чехам допомагаючи, були умілі в ратних справах і хоробрі в битві. Земля ж його була повна в усьому достатку, процвітала і множилася в людях, тому що вчені умільці і ремісники з усіх країн до нього приходили і городи населяли, котрими збагачувалася земля Галицька в усьому. По Дунаю він городи укріпив, купцями населив; тим, які торгували через море в Греках і ремесла налагоджували, він зі своїх маєтностей допомагав. Він був щедрим, милостивим і правосудним, через те безліч іноземців йому служило. Навчений був мов, багато книг читав, у церковному чині багато що виправляв, і клір влаштовуючи і навчаючи, зловір’я скореняв, а мудрості і правдивої віри навчав і вчити спонукав. Монахів же і їхні прибутки призначив для навчання дітей».

Чи повернувся брат у Галич до батька, вигнаний з Новгород-Сіверська князем Ігорем за спробу вчинити заколот і захопити владу, Ярославна довго не відала. Як і те, чи простив його батько – якщо Володимир все ж повернувся додому. Князь Ярослав тоді тяжко недужав і вже доживав чи не останні дні у світі цьому.

Аж ось літописці запишуть (осінь 1187 року) – таки повернувся Володимир у Галич, хоч з батьком, вочевидь, не помирився.

«По смерті ж Ярославовій був заколот великий в Галицькій землі, бо галицькі мужі, надумавши з Володимиром і переступивши хресне цілування, вигнали Олега з Галича – якому князь передав владу, – і втік Олег звідти в город Вручий до Рюрика Ростилавича, а Володимир сів у Галичі на столі діда свойого і отця свойого».

Таки домігся свого, хоч батько й був проти нього. Отож…

По смерті Ярослава у його князівстві розпочнуться смути – як писатимуть згодом історики, воно вступило в гостру політичну кризу. Буцімто причиною цього стало те, що князь віддав перевагу своєму позашлюбному синові Олегу від Настаски, яку в Галичі все ще пам’ятали і все ще вороже про неї, спалену, говорили. Віддавши перевагу «нагуляному» синові Олегу, князь обійшов права старшого сина, і це раптом викликало в Галичі мало не бунт. Олег був зміщений з князівського столу, а на ньому галичани утвердили Володимира.

Справедливість нарешті відновили, але… Спокою це князівству не принесло. Як запевнятиме літописець, Володимир не справдив сподівань, покладених на нього галичанами. Він навіть ставши князем, не міг позбутися своїх негарних звичок, чинив на свій розсуд, що хотів і як хотів. Особливо галичан обурювали його пиятики та розпусність. Правда, він і раніше був таким, але галицькі бояри все ж вибороли йому стіл, а тепер повстали проти його моральних якостей.

Літопис Руський:

«Урік 6696 [1188]. Коли Володимир [Ярославич] княжив у Галицькій землі, то любив він пити багато, а думи не любив із мужами своїми. А взяв він [був ще раніш] у попа жону і зробив собі жоною, і родилося в неї два сини, [Василько та Володимир-Іван]. І Роман Мстиславич володимирський сватався з ним, і оддав дочку свою [Федору] за сина його за старшого [Василька]. Та ось, коли довідався Роман, що мужі галицькі недобре живуть із князем своїм, про його насильство, – тому що, уподобавши де жону або чию дочку, він брав [її] насильно, – то слав Роман [послів] без опасу до мужів галицьких, підбиваючи їх на князя свого, щоб вони його вигнали із отчини його, а самого б прийняли на княжіння.

Отож мужі галицькі, прийнявши раду Романову, зібравши війська свої і присягнувшись хрестом, повстали на князя свого. Але не сміли вони його схопити, ні вбити, тому що не всі були на думі тій, бо вони боялися приятелів Володимирових, – і так надумавши, послали [послів] до князя свого: «Княже! Ми не на тебе повстали єсмо. Але ми не хочемо кланятися попаді і маємо намір її вбити. А ти – де хочеш, ту за тебе візьмемо». А се казали вони, знаючи, що він не пустить попаді, але аби їм якось прогнати його, то цим вони йому пригрозили.

Він же, убоявшись [і] взявши золота й срібла багато, і жону свою [попадю] взявши, і двох синів, поїхав з дружиною в Угри до короля [Бели]. Галичани ж Романівну Федору одняли у Володимира [і] послали по Романа. Роман тоді оддав братові Всеволоду [город] Володимир назовсім і хреста йому цілував: «Більше вже мені Володимир без надоби». І в’їхав Роман у Галич, і сів у Галичі, князюючи.

І прийшов Володимир до короля [Бели], а король узяв Володимира і з усіма своїми військами рушив до Галича. А коли почув Роман, що король за Горою вже, то він побіг, не маючи змоги стати супроти нього. Отож, забравши весь добиток Володимирів, він із галичанами втік із Галича у Володимир, але тут, у Володимирі, заперся од нього брат Всеволод. І сам [Роман] пішов у Ляхи, а жону [Передславу] послав із галичанками у [город] Вручий на Пінськ. Та не було Романові і в Ляхах підмоги, [і] пішов він до Рюрика [Ростиславича], до тестя свого, в Білгород із мужами тими, котрі ото ввели були його в Галич.

Того ж року послали галицькі мужі [послів] до Ростислава до Берладнича, зовучи його до себе в Галич на княжіння. І він, почувши, рад був, і одпросився в Давида [Ростиславича], – бо Давид прийняв був його до себе, – і поїхав із Смоленська вборзі. І приїхав же він до України Галицької,[44] взяв два городи галицькі, а звідти пішов до Галича за їх, [галичан], радою. Але мужі галицькі не були всі при одній думці, бо чиї сини і брати були [заложниками] в короля [Бели], то ті кріпко держалися за королевича [Андрія].

У той же час прислав був король угорського війська багато синові на підмогу, боячись князів руських. А коли почув се королевич і воєводи угорські, що йде Ростислав до Галича за радою галицьких мужів, то королевич, не ймучи їм віри, став водити їх до хреста, – і праві цілували, не відаючи, а винуваті – остерігаючись угрів».

Не виключено, що Володимир не слухав бояр, і ті забагли усунути його від